Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

та раптова, мимовільна реакція була цілком несподіваною, болісною і тяжкою. Зайве тут буде ще раз наголошувати, що в ній таїлося величезної сили еротичне і сексуальне сподівання, і коли вчитель релігії в такий дивний спосіб заходився пояснювати те, що водночас звеличували як причастя і як таїнство, її обурення і збентеження вилилось у незнану їй досі форму: вона почервоніла. Заникуючись з люті, червона як рак, вона просто вийшла з класу, за що дістала нову двійку з релігії у випускному свідоцтві. А ще їй на уроках релігії без кінця втовкмачували в голову, що аж ніяк не викликало в неї захвату, назви трьох гір Європи: Голгофи, Акрополю і Капітолію. А втім, Голгофа в її уявленні була досить симпатична гора, і з Біблії Лена знала, що то, власне, й не гора, а тільки горб і лежить він зовсім не в Європі. Беручи до уваги те, що Лені все ж таки не забула «Отче наш» та «Богородице, діво, радуйся» і часом ще навіть проказує ці молитви, що вона знає кілька уривків з інших молитов і вважає стосунки з дівою Марією за звичайну річ, може, тут буде доречно висловити припущення, що її релігійних здібностей так само недооцінили, як і її чуттєвості, і що з неї, либонь, вийшов би великий містик, якби її хист вчасно виявили й розвинули.

А тепер, нарешті, спробуймо накидати бодай начерк пам'ятника одній особі, яку вже, на жаль, не можна ні викликати, ні вислухати як свідка, бо вона померла наприкінці 1942 року за нез'ясованих досі обставин; її звело в могилу не пряме насильство, а лише загроза прямого насильства і байдужість тих, хто її оточував. Крім Б. Г. Т. і Лені, ніхто, мабуть, не любив тієї особи; навіть після пильних пошуків не вдалося з'ясувати, яке було її світське ім'я, звідки і з якого середовища вона походить. Відоме тільки, і то від кількох свідків — від Лені, Маргрет, Марії і від того Б. Г. Т., колишнього учня букініста, який вважає, що його досить називати ініціалами,— її черниче ім'я: сестра Рахель. А ще прізвисько: Гаруспіка. На той час, коли вона мала стосунки з Лені й одночасно з Б. Г Т. (1937—38 рр.), їй було десь років сорок п'ять. Сестра Рахель була дрібна, жилава (вона розповідала — не Лені, а Б. Г. Т.,— що колись навіть стала чемпіонкою «Німецької молоді» серед жінок з бар'єрного бігу на 80 метрів!); мабуть,—1937—38 рр. вона мала всі підстави не розказувати про своє походження й освіту,— вона була, як тоді казали, «високоосвічена жінка», що їй не завадило свого часу захистити дисертацію і, може, ще й другу (звичайно, під іншим ім'ям). Зріст її, на жаль, можна визначити тільки з пам'яті свідків: приблизно 1 м 60 см; вага десь біля 50 кг; коси чорні з сивиною; очі блакитні; не виключене кельтське походження, так само єврейське. Б. Г. Т., бібліотекар без диплома, що опрацьовує каталоги давніх видань у одній міській бібліотеці середнього обсягу й має деякий вплив на її комплектування, досить змарнілий як на свої літа чоловік, чемний, без особливої ініціативи й темпераменту, був, мабуть, закоханий у ту черницю, хоч різниця у віці між ними сягала щонайменше двадцяти років. Те, що йому пощастило аж до 1944 року уникнути служби у вермахті й таким чином лишитися своєрідною missinq link[2] між Лені й сестрою Рахеллю (коли його на п'ятому році війни все-таки взяли в армію, Б. Г. Т. мав уже без чогось двадцять шість років і, як він сам запевняє, був здоровий як дуб), свідчить про його впертий, цілеспрямований розум.

У кожному разі, він жвавішає, в очах його світиться майже захват, коли мова заходить про сестру Рахель. Він неодружений, не курить і, як можна зробити висновок із запахів у його двокімнатній квартирі з кухнею і з ванною, вміє чудово куховарити. Він цінує тільки давні книжки і зневажає нові видання: «Нова книжка — це взагалі не книжка» (Б. Г.Т.). Рано полисілий, він, мабуть, харчується добре, але одноманітно; організм його схильний до ожиріння, про що свідчить пористий ніс і підпухлості за вухами, які авт. добре розгледів під час своїх численних відвідин. Хоч з натури Б. Г. Т. не дуже балакучий, його просто годі спинити, коли мова заходить про Рахель-Гаруспіку. Лені він знає з розповідей сестри тільки як «надзвичайно вродливу біляву дівчину, яку в житті чекає багато гарного й не менше прикрого», і має до неї мрійливо-юнацьке почуття; коли б авт. на цьому залежало і коли б він сам не був закоханий у Лені, він би навіть спробував їх звести, бодай і з запізненням на тридцять чотири роки. Хоч які дивацтва (явні й приховані) властиві цьому Б. Г. Т., одне про нього можна сказати напевне: він людина вірна. Може, й самому собі також.

Про цього чоловіка можна було б багато говорити, але не варто, оскільки він майже не має безпосереднього стосунку до Лені і стає нам у деякій пригоді лише тим, що на ньому відбилися події, які нас цікавлять.

Хибно було б думати, що Лені в інтернаті страждала; ні, з нею там сталося диво, а саме — те, що стається з улюбленцями долі: вона потрапила в добрі руки. Все, про що вона дізнавалась на уроках, було не цікаве або не дуже цікаве; тільки приватні лекції спокійної і ласкавої сестри Цецілії мали сенс і дали свої наслідки. Вирішальну роль, принаймні не меншу, ніж радянський юнак, що з'явився на її обрії пізніше, відіграла в житті Лені сестра Рахель; її не допускали до викладання (1936 рік!), і вона виконувала не дуже почесну роботу коридорної сестри, як казали про неї учениці, тобто з соціального погляду перебувала десь на становищі звичайної прибиральниці. Вона повинна була вчасно будити дівчат, стежити за їхнім вранішнім туалетом, пояснювати їм — від чого вчителька біології вперто відмовлялася,— що з ними відбувалося, коли в них раптом починалося місячне, а крім того, мала обов'язок, який решта сестер вважали за бридкий і неможливий і який сама вона виконувала