Читати книгу - "Курячий бог"

Ні, він не збирався сидіти на одному місці, скніти, як усі оті боягузики. їм би тільки маминих рук триматися. А він совав свого носика, куди треба і не треба.

Катер бурунив морську гладь. Кипіло позаду біле, пузирчасте охвістя. Палуба хилилася то в один бік, то в другий. Але Сергійко на те не зважав. Знав, що не перевернеться. Уважно роздивлявся ту кипінь, ждав — а чи не побачить зблизька дельфіна або хоч велику рибину.

І тільки тоді, коли підняв голову та глянув на берег, трохи був розгубився. Катер уже відійшов далеко у море, берег загортався в сизий туман, хитався і помітно втікав назад. Занило було коло серця — а як же він тепер назад повернеться, як свій садочок знайде? Та в цей час згадав про свої чарівні камінці і забув усе. Роздобув курячого бога з найбільшою дірочкою і приклав до ока. І знову потрапив у казкову країну. Перед зором хитався, мов у тумані, сіро-зелений берег, миготіли бронзово-червоні людські постаті, біліли надзвичайної краси споруди, і все воно то поринало в морську глибінь, то знову злітало до самого синього неба.

І не запримітив, як біля нього зібрався гурт цікавих. Стоять мовчки, дивляться на нього заздрісно, розуміють, що він бачить щось надзвичайне. Але турбувати його ніхто не насмілився. Побачивши ровесників, Сергійко, мов равлик, згорнувся, міцно затиснув у кулачку курячого бога.

— Дай зирнути…

— Ага…

— У, жаднючий…

За хвилину Сергійко вже на верхній палубі. За ним були потяглися й цікаві, але швидко опам'ятались. Грізні окрики матерів звели нанівець їхню цікавість. Сергійко знову вільно розгулював по катеру. Аж поки не напав на штурвального моряка і надовго прикипів до одного місця.

Залюбувався його рухами. Цьому морякові, з його твердокам'яними бугристими м'язами на руках, з його жилавою засмаглою шиєю, з чіпкими широкими долонями, не кружальце б оте крутити, а на килимі з найвидатнішими силачами світу боротись. Правда, Сергійко на тонкощах спортивної боротьби не розумівся, отож його не здивувало, що цей силач займається такими дитячими іграшками. Ні, він навіть не подумав, що те колесо легко крутити. Йому здавалося, що морячок власними руками вертить, як йому хочеться, усім важким катером. І тільки добре приглядівшись, зрозумів, що крутити отим коліщам не так уже й важко. І він зумів би так.

Вагався-вагався і таки ж не стерпів, запитав:

— Дядю, а крутити важко?

Штурвальний неквапливо повернув до нього бровасте юне лице. Воно було привабливе і добре. Сергійко відчув — то тільки навмисне морячок хоче показатися суворим. І той справді засвітив хитро зубами:

— Більш як важко — просто неможливо. Сергійко не знав — вірити чи не вірити.

— А ви ж крутите?

— Кручу, — зітхнув штурвальний. Зітхнув і Сергійко. Зізнався щиро:

— А я не покрутив би.

— Куди там! Ти ж не моряк.

— А коли виросту, то буду моряком.

Штурвальному ті слова прийшлися до серця, ласкаво зиркнув на майбутню зміну, похвалив:

— Молодець, хлопче.

Сергійко, який досі переконував усіх, що буде тільки шофером, тепер вирішив, що буде моряком і ніким більше. І просто дивувався, як це він так довго не визначив свого справжнього покликання. Теж мені робота — шофер! Бігай по дорогах, здіймай куряву. Хіба ж можна рівняти шофера до оцього бровастого хлопця?

І йому так захотілося, якщо не покрутити, то хоч потриматись за дивовижне колесо, що аж не міг на одному місці встояти.

Тепер бачив — зовсім не важко його крутити. Просто граються морячок отим чорним бубликом.

— А я теж крутнув би… Я сильний.

— Що б ти крутнув? — з подивом скосив око морячок.

— Колесо.

— А чого ж…

Але все-таки морячок був зовсім не здогадливий. Згоджувався, хвалив і визнавав Сергійкову силу, а колеса йому не давав.

Катер тим часом, описавши дугу на морській рівнині, обігнув високу гору, що висупулась далеко в море, і почав наближатись до берега.

— А приторкнутись до нього можна?

Морячок прочитав у Сергійкових очах таке непереможне бажання, що нарешті змилостивився.

— Торкайсь. Тільки не розтрощи.

Сергійко побожно обняв тонісінькими пальчиками гарячу дужку штурвала.

Лише тоді, коли катер рішуче попрямував до незнайомого берега, морячок враз насупив брови, безцеремонно почав випроводжати свого помічника.

— Полундра! Марш, браток, до матері, бо перепаде нам з тобою, братішка.

— Не перепаде…

— Ходи, ходи, хлопче, подалі від гріха, зараз швартуватись будемо.

— Як швартуватись?

— От ще салага, не знає, як швартуватись…

Почувши незрозумілі слова та побачивши непідробне невдоволення на обличчі штурвального, Сергійко зітхнув і неохоче поплівся на палубу.

Катер збавив хід і став готуватись до швартування.

Берег був незнайомий і якийсь чужий. Гори, які Сергійко бачив здалека, важкою брилою повисли над морем. Де-не-де зіяли ущелини, звивисті стежки вели кудись на золотаво-зелені схили. На вузькому пляжі, заваленому товстим шаром сірої гальки, грілись на сонці пляжники. Але навіть це не придавало берегові схожості з тими місцями, де розташувався Сергійків дитсадок.

Опинившись на березі, хлопчик розгублено огледівся. Все тут було суворе і гнітюче. Тільки море хлюпотілося ласкаво та камінці шурхотіли по-домашньому. І здалося Сергійкові, що він подо-лав тисячокілометрові простори і що