Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

подруг. Звісно, ні, вони всі вже подалися на Круазетт, до басейнів, до барів, на зустрічі, що відбудуться на яхтах, на сніданки та побачення на пляжах. П’ять матраців лежать, постелені на підлозі в невеличкому помешканні, яке вони спільно винайняли на період кінофестивалю за неймовірно високу ціну. Навколо матраців лежить безладно розкиданий одяг, черевики догори підборами, плічка, які попадали на підлогу і які нікому не спало на думку знов повісити до шафи.

«Тут одяг у більшій шані, ніж люди».

Оскільки жодна з цих дівчат не може навіть мріяти замовити собі якісь речі в Елі Сааба, Карла Лаґерфельда, Версаче або Ґальяно, то вся кімната завалена більш доступними їм предметами одягу та краси: бікіні, міні-спідницями, нічними сорочками, черевичками на високій платформі й величезною кількістю баночок із макіяжем.

«Настане день, коли я вдягатиму тільки те, що мені до вподоби. А зараз мені потрібна лише нагода».

Чому вона переконана, що нагода її не обмине?

Із дуже простої причини. Бо знає: вона найкраща та найгарніша з усіх, попри її невдачі в школі, попри ті прикрості, які вона принесла батькам, уже тоді увійшовши з ними — і не тільки з ними — в конфлікт, аби довести самій собі, що вона спроможна подолати всі труднощі, пережити всі розчарування та поразки. Вона народжена, щоб перемагати й сяяти, в цьому не може бути найменшого сумніву.

«А коли я досягну того, про що мрію, я неодмінно запитаю себе: мене люблять і мною захоплюються тому, що я така, яка я є, чи тому, що стала знаменитою?»

Вона знайома з людьми, що досягли успіху, стали відомими акторами. Але, всупереч її уявленням, вони не знають душевного миру; вони сповнені сумніву і тривог, коли не перебувають на сцені. Вони хочуть бути акторами, щоб не бути самими собою, вони постійно бояться зробити хибний крок, що призведе до краху їхньої кар’єри.

«Але я не така. Я завжди буду сама собою».

Чи це справді так? Чи кожна, що перебуває на її місці, думає так само?

Вона підводиться з постелі й готує собі каву — кухня брудна, жодна з подруг не завдала собі клопоту помити посуд. Габріела не може зрозуміти, чому вона прокинулася в такому препоганому гуморі, чому її обсіло стільки сумнівів. Вона знає свою роботу, вона віддається їй усією душею, а проте, схоже, ніхто не хоче визнавати її талант. Вона знає також тих людей — чоловіків переважно, — що мають стати її союзниками в битві, де вона повинна здобути перемогу негайно, бо їй уже двадцять п’ять років, і незабаром вона стане надто стара для того, щоб когось зацікавити в індустрії мрій. Що ж їй відомо про тих чоловіків, від яких залежить її доля?

1. Вони не такі зрадливі, як жінки.

2. Вони ніколи не звертають увагу на те, як ми вдягнені, бо постійно роздягають нас очима.

3. Досить, щоб у тебе були в порядку груди, стегна, сідниці, живіт — і ти завоюєш світ.

Ніколи не забуваючи про ці три пункти і знаючи, що всі її конкурентки схильні перебільшувати свою привабливість, вона приділяє увагу лише третьому пункту зі свого списку. Постійно робить гімнастичні вправи, намагається підтримувати себе у формі, не зловживає дієтою, а вдягається всупереч тому, чого вимагає логіка: її вбрання завжди відзначається великою скромністю. Досі це давало свої результати, вона справляла враження молодшої, аніж є. Вона сподівається, що те саме буде й у Канні.

Груди, сідниці, стегна. Немає нічого дивного в тому, що тепер вони звертають увагу лише на це. Але настане день, коли вони побачать, на що вона спроможна.

Вона випила вранішню каву, й потроху до неї стало доходити, чому сьогодні в неї такий поганий настрій. Вона опинилася в оточенні чи не найгарніших жінок у світі! Хоч вона й себе не вважає негарною, а проте не має жодної можливості змагатися з ними. Вона мусить добре обміркувати, щó їй робити. Зважитися на цю подорож їй було нелегко, грошей у неї обмаль, а ще менше часу на те, щоб укласти контракт. Вона вже побувала в кількох місцях протягом двох перших днів кінофестивалю, роздала кільком людям автобіографію, свої фото, але все, чого вона досягла, — це запрошення на вчорашню вечірку, яка відбулася в ресторані найнижчої категорії, де гриміла досить вульгарна музика й не було нікого з Суперкласу. Щоб позбутися скутості, вона випила більше, аніж міг витримати її організм, і втратила усвідомлення того, де вона є і що вона робить. Усе здавалося їй дивним і чужим — Європа, манера вдягатися, фальшива веселість усіх, хто був там присутній, адже всім хотілося бути запрошеними на якусь набагато важливішу подію, а не збувати час у тій нікчемній забігайлівці, слухати набридливу й примітивну музику, гучно розмовляти про те, як добре живеться іншим, та про несправедливість можновладців.

Габріелі вже остогидло розмовляти про несправедливість можновладців. Вони такі, які вони є, й більше сказати тут немає чого. Вони обирають тих, кого хочуть, їм не треба нікому нічого пояснювати, ні перед ким виправдовуватися — а тому їй треба обміркувати план. Немає сумніву, що багато інших дівчат, яких змагає та сама мрія (але які, безперечно, поступаються їй талантом), роздають тут автобіографії та свої світлини; продюсери, що прибули на кінофестиваль, певно, завалені течками, дисками DVD, візитівками та пластиковими папками з інформацією про претенденток.

Де ж вихід? Як можна виділитися в цій юрмі?

Треба добре поміркувати. Вона більше не матиме такої нагоди, як ця, й передусім тому, що витратила майже всі свої гроші на цю далеку подорож. І — що найжахливіше — вона скоро буде стара. Двадцять п’ять років. Її остання нагода, останній шанс.

Вона п’є каву, дивлячись