Читати книгу - "Тут баба ворожила (2006)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні у відьом, ні у екстрасенсів, ні у контактерів. А шкода. Інколи дуже не вистачає такої бабці, щоб помститися декому… Уявіть: прикупиш якогось трунку і…
— А як би ти підсипала такого зілля? До того ж воно, мабуть, несмачне.
— Так, це проблема, — погодилася Іринка.
— Простіше найняти вбивць, — виголосив Кочет.
— Простіше, але дорожче, — заперечив Авенір. — Це не для людини із середнім гаманцем.
— Чому ж, з людиною розправитися можна, коли треба, хіба ви не знаєте? — розтулила свої гарненькі губки Віруня.
Усі здивовано повернулися до неї.
— Серденько, ти маєш справу з найманими вбивцями? — награно здивувався Кочет.
— Ні, я не про найманих вбивць. Це інше… за допомогою магії… Туди можуть звертатися звичайні люди, як ми… Це, правда, теж за гроші…
— Не благодійність, значить, — посміхнувся Авенір.
Решта мовчки дивилися на Віруню. Вони поступово усвідомлювали, що вона каже серйозно.
— Що ти хочеш цим сказати? — спитав Кочет уже не так легковажно.
Віруня збентежилася.
— Мабуть, я все переплутала. Я згадала про Володарку… — не до ладу вимовила вона.
— Яку Володарку? Містечко під Києвом?
Віруня побуряковіла так, що навіть Авеніру стало її шкода.
— Та я, мабуть, усе переплутала. Хтось щось казав, мабуть, я переплутала, не зрозуміла.
Компанія відчепилася від бідної Віруні, але у всіх залишилося якесь гнітюче враження, тому вони поквапилися доїсти і вийшли з кав’ярні.
* * *Того дня Дейкало здав статтю і, поки її читав заступник головного, тинявся редакційними кабінетами, активно заважаючи колегам.
Колеги, наче змовившись, визирали з-за комп’ютерів і кричали:
— Веню, Веню, йди, не заважай!
Нарешті він добрів до курилки. Там сидів лише кореспондент відділу кримінальної хроніки, невисокий худорлявий хлопчина з русявим волоссям і світлими очима. Він тримав у руці паперову склянку з кавою і мрійливо спостерігав за кільцями диму від своєї сигарети.
— Здоров, Іване, — привітався Авенір. — Нудьгуєш, коли твої друзі упрівають за комп’ютерами?
Іван мовчки знизав плечима.
— Ти знаєш що-небудь про Арнаута? — не вгавав Авенір.
— Що тебе цікавить? — спитав Іван. — Про його кар’єру? Про особисте життя? Він же помер.
— Оце мене і цікавить, — відповів Дейкало. — Що з ним трапилося?
— Після довгої і тяжкої хвороби, як то кажуть.
— І нічого підозрілого?
— Що ти маєш на увазі?
— Вбивство або самогубство, — повільно мовив Авенір, спостерігаючи за колегою.
— Дурниці.
— І жодних чуток навколо його смерті?
— Чутки переважно були про те, хто стане його наступником. Ти ж розумієш, посада у нього була дуже приваблива…
Тут двері прочинилися, всунулася кудлата голова і повідомила:
— Іване! Тебе шеф викликає! Сказав: негайно!
Іван розвів руками, похапцем загасив сигарету і вибіг.
Дейкало, залишившись на самоті, продовжував розмірковувати про загадковий список.
Абсолютно очевидно, що всіх цих людей у списку щось об’єднує. Що саме? Не робота, не дружба, вони не могли бути однокласниками чи пацієнтами однієї лікарні. Вони всі різного віку і належали до різних прошарків. Принаймні, ті, про кого Авенір знав. Вони не могли бути членами однієї банди. Але могли бути жертвами злочину… Проте ж відомо, що Тома Оліяр померла від запалення легень, Арнаут — від пухлини мозку. Ніхто з них не був злочинцем, ніхто не вкоротив собі віку. І все ж між ними існував зв’язок, бо священика вбили, найімовірніше, за цей список. Значить, треба лише розгадати таємницю списку…
Авенір вирішив чкурнути до Дементія, поки є вільна хвилинка. Чи є вона в майора, Дейкало навіть не замислювався.
Він бігцем скотився зі сходів, розшукав свій скутер серед авто колег і помчав до відділку.
* * *— Послухай, Миколо, ти казав про шантаж, — увалившись до кабінету слідчого, Авенір одразу почав із того, що його найбільше цікавило.
— Який шантаж? — не відразу зрозумів його майор.
— Я маю на увазі той список, що знайшли у священика.
Дементій знизав плечима:
— Ну, це перше, що спадає на думку. А взагалі це може бути що завгодно. Може, це список клієнтів наркоторговця або самих наркоторговців, або список чиїхось боржників, або…
— А я перелічував навпаки — це не може бути тим, не може бути цим… — зауважив Дейкало.
— Тобто, ти розумієш, що цей перелік можна продовжувати. Єдине, що не викликає сумнівів, — ця записка дуже важлива для когось, якщо заради неї він наважився на вбивство. До речі, чому ти зацікавився списком?
— Мені здається, це список жертв, а не злочинців. Можливо, мені вдасться захистити когось із них, — скромно відповів Авенір.
— Ти певен? Адже може бути
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тут баба ворожила (2006)», після закриття браузера.