Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"

— Бачив? — спитав у Сосо і сам підпалив цигарку.

— Кого?

— Того отця Теодоре.

— Ченця?

— Так.

— Так, бачив.

– І що?

— Що — «що»?

— Ви розмовляли?

— Так, розмовляли.

— Про що розмовляли?

— Про Канта.

— Ти їздив, аби про Канта порозмовляти?

— Давай завтра розповім, га…

— Я ж знаю твоє похмілля, ти ж завтра мертвий будеш.

— Завтра сьоме листопада[10], цього дня кожен чесний чоловік повинен бути мертвим, як я.

— Чого це?

— Аби пропустити цей день.

— Тому ти стільки випив?

— Та я і не пам’ятав. Я не думав пити, але коли йшов сюди, бачив як чіпляли червоні прапори.

— Де?

— Всюди.

— Пішли додому, ми з Тіною проведемо тебе.

— Я ще хочу пити.

— Не треба. Якщо вип’єш ще, можеш весь листопад пропустити…

Сосо посміхнувся, і Гега зрозумів, що друг погодився іти додому.

Сходами під’їзду вони спустились утрьох, посміхаючись. У Сосо все одно заплітались ноги. Тіна і Гега підтримували його з обох боків. Сосо, посміхаючись, спитав:

— Я такий п’яний?

Тримаючись руками за них обох, він відчув себе щасливим через закоханого друга. Потім вони зупинили таксі. Аж до дому Сосо тихо наспівував. Перед виходом з машини він обійняв водія і з серйозним виразом обличчя спитав:

— Чи не передати що-небудь від вашого імені водіям нью-йоркського таксі?

Водій посміхнувся і відповів:

— Привіт передай…

— Я сам підіймусь, — сказав Сосо друзям перед під’їздом і подякував.

— Ми на море збираємось їхати на тиждень, — сказав Гега.

— Зараз? Не замерзніть, — здивувався Сосо.

— Як же ми замерзнемо удвох? — сказав Гега, обійнявши Тіну.

— Ви дуже красиві для цієї влади, будьте обережними, — сказав Сосо.

— Що?

— Ви дуже красиві для радянської влади, — повторив Сосо і покрокував сходами під’їзду.

Тіна та Гега вже не зупиняли таксі — пішли пішки по вулиці. По обидві сторони дороги на високих стовпах дійсно майоріли червоні радянські прапори. Було вже пізно, і закохані мовчки йшли порожньою вулицею, коли Гега несподівано зупинився, посміхаючись, підняв погляд на червоний прапор, і Тіна одразу здогадалась, що він планував зробити. Дівчина теж посміхнулась. Гега швидко виліз на один зі стовпів, аби зірвати прапор. Він вже взявся за червоний прапор, спочатку легко потягнув, і коли збирався зробити це вдруге, абсолютно несподівано під стовпом зупинились міліціонери на триколісному мотоциклі. Тіна й Гега навіть не зрозуміли, звідки так раптово і безгучно з’явився міліцейський патруль на порожній вулиці, і обоє заклякли, злякавшись чи розгубившись.

— Спускайся, хлопче, донизу! — голосно промовив вусань, що сидів за кермом, і вимкнув двигун мотоцикла. Другий був товстішим — настільки товстим, що Тіна подумала, як це він поміщається на сидінні, але зрозуміла, що зараз не час думати про таке. Вусань для більшої впевненості ще й пальцем показав — мовляв, злазь.

Товстий витяг звідкілясь повну банку солоних огірків і вкусив один зі страшним хрумкотом. Гега зліз, через силу всміхнувся до Тіни, яка мовчала, і подивився на вусаня. А вусатий міліціонер, зі своєї сторони, ще більш уважно подивився на Гегу і сміливо спитав:

— Що ти робив нагорі?

— Цілував прапор, шановний, — сказав Гега, несподівано подумавши, що з цим людом можна і пожартувати.

— Смієшся з нас? — спитав суворо вусань і подивився на колегу.

Товстий колега все ще точив солоний огірок, та очей з Геги не зводив, ніби щось пригадуючи, і раптом скрикнув:

— А ти, хлопче, часом не актор? Я тебе в кіно бачив — там ти хочеш одружитися, та брати не дають, це ж ти?!

— Так, — кивнув Гега товстому міліціонеру, — то я, актор.

— У мене теж так було — мій старший брат не давав одружитися, казав, що спочатку це повинен зробити він, і, якби я йому повірив, дотепер був би неодружений. — Товстий знов надкусив солоний огірок і подивився на вусаня: — Давай відпустимо, хороший же хлопець…

Перед тим як завести мотоцикл, вусань подивився спочатку на Тіну, потім угору — на червоний прапор, а потім голосно сказав до хлопця:

— Не жартуй з цим прапором, синку, вони таких не люблять і тобі не повірять…

— Спасибі, — сказала Тіна, та міліціонери не почули її подяку — їхній триколісний мотоцикл був уже далеко, і на порожній вулиці чутно було лише гуркіт радянського двигуна…

— Візьми ненадовго, — сказала Манана чоловікові дуже втомленим голосом, і Гія взяв у дружини дитину, яка вже годину безперестанку плакала.

Манана причинила двері спальні й присіла на стілець на кухні. Хотіла запалити цигарку, але передумала — дитина почала плакати сильніше, і Манана повернулася до кімнати. Всі називали його Гією, хоча ім’я його було Георгій, і зараз він мав дуже схвильоване обличчя; іншим разом він, мабуть, і посміхнувся би дружині, та руки так боліли від утоми, що не було сил навіть на посмішку.

— Дай мені, — звернулась вона до Гії й знов узяла дитину.

— Мені що робити? — нерішуче спитав у дружини Георгій, але Манана відповіла так, як він і очікував:

— Нічого.

Це був скоріше голос втомленої жінки, ніж злої дружини, та Гія все одно вийшов на кухню, відчинив вікно й запалив цигарку. Палив швидко й нервово, бо його, незважаючи на мирний