Читати книгу - "Вокс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Полюю на мордобрилів, — засміявся він. — Ну, й ще дещо.
— Що? — не вгавав Рук, ледве встигаючи за ним. Вони досягли широкої полонини, обсіяної щербатим камінням.
— Ну, відповів Фелікс, — час від часу ми, я та решта примар, чинимо набіги на Санктафракський ліс, щоб визволити отих поневолених сарак. Їх ми переправляємо до Нижнього міста, де ви, бібліотекарі ще маєте якусь вагу, і допомагаємо їм переправитись до Вільних галявин. А коли хочеться гостреньких відчуттів, влаштовуємо засідки на Сторожівські патрулі, ну, а решту часу я полюю на всяку звірину і ставлю пастки. Бо ж тут чого тільки не водиться — від польових лемурчиків, зачаєних у руїнах Осип-Міста, до риштакових мордобрилів. — Він замовк і озирнувся. — Агов, пильнуй, Руку. Тут стає небезпечно.
Рук похмуро кивнув. Він і так дивився обома.
Вони поминули вузьке чорне провалля, завалене скеллям, кудою можна було б перехопитися на той бік, якби не вельми незручні кругляки, що змушували йти в обхід. Нарешті друзі опинилися біля широкої колони з каннелюрами, поваленої набік і розколотої надвоє. Відразу ж за нею Рук побачив перекособочену статую, одна її рука, зламана в зап’ястку, показувала в небо…
— Знайома місцина, — обімлів Рук, і в голосі його забриніло розчарування. — Виходить, цей весь час ми повторювали мій шлях: верталися ним назад?
Фелікс мовчки кивнув головою. Пройшовши ще трохи, він підважив плечем камінну брилу і показав униз — там відкривався вузький тунель.
— Нам сюди, — кинув він.
Спершу Фелікс, а потім і Рук вступили в темний прохід. Рук зачекав, поки Фелікс повернув камінь на місце.
— Я піду перший, — прошепотів Фелікс. — Тримайся рукою за моє плече. І — ані пари з уст.
Так Рук і вчинив, а коли Фелікс рушив уперед, почовгав за ним. Ґрунт був вибоїстий і круто спускався донизу. Усе, що міг робити Рук, аби не послизнутись і не полетіти сторчголов, — це триматися за Феліксове плече. Повітря ставало прохолодніше, вологіше і мало гострий присмак, з кожним кроком ядучіший. Якби Рук опинився тут сам-один, то негайно повернув би назад, але зараз із ним ішов Фелікс, і він, уперше після катастрофи «Грозового шершня», почувався в безпеці. Його ноги намацали подобу кам’яних сходів. Фелікс, що вів перед, знагла кудись провалився: Рукова рука хапнула порожнечу.
— Тихіше їдеш, далі будеш, — знов озвався Феліксів голос, і Рук відчув, як приятель простяг до нього руку. Він вдячно вхопився за неї і обережно ступив слідом за ним. Пройшовши ще трохи, вони опинились перед другою сходинкою, потім перед третьою… Далі тягся довгий прогін, і скидалося на те, що він сягав у кам’яну товщу на чималу глибину. Дух підземелля робився чимраз нестерпніший.
— Що воно так смердить? — прошепотів Рук.
— Місце гніздування щуроптахів, — так само пошепки пояснив Фелікс. — І повір мені, кращих пахощів у всьому Осип-Місті я ще не вдихав.
Поки Фелікс говорив, Рук почув зверху якесь рипуче цвірінькання, а коли звів очі догори, побачив там не камінь, а темну ворушку масу. Склепіння підземного ходу було обліплене тисячами крилатих звірят. Рук пощулився.
— Жодна порядна домівка не обходиться без щуропташиних гнізд, — вів далі Фелікс, намагаючись шепотом заглушити щуроптахів, які вже тривожно зацівкали. — Тож якщо котрась потвора надумає захопити нас зненацька, щуроптахи швиденько сповістять нас про гостя.
Там, де кінчалися сходи, стояла густіша тьма, зате земля була рівніша і ступалося легше. Вони наче опинилися в якомусь допотопному підземному тунелі. Фелікс придав ходи в ноги. Рук, усе так само тримаючись за плече, дріботів за ним.
Уже близько, — підбадьорив Фелікс. Ще мить — і вони підійшли до цупкої завіси зі шкури якоїсь тварини. Фелікс відхилив її вбік, і Рук побачив різьблену перемичку, вмонтовану в стіну понад вхідним отвором. Рук приглянувся — і мало не скрикнув з подиву.
Він стояв перед війстям до величезної зали. З широко розплющеними очима хлоп’як зайшов слідом за Феліксом досередини. Навіть брудні стіни та закіптюжені перекриття не могли потьмарити величі цієї зали. Впадали в око мармурові колони та викладена мозаїкою долівка, з високих виліпних стель звисали старовинні світники. Можна було битись об заклад, що колись тут жив якийсь дукач: спілчанське цабе чи таланистий купець. Хто ж би ще так розкішно оздоблював залу?
Стіни були поспіль укриті шкурами мордобрилів великими і малими — та ще знаряддям, яке допомагало Феліксові здобувати свої трофеї: кривими ятаганами, довгими тонкими списиками, великими сітями з важками по краях — ними були обвішані цілі шереги великих вигнутих гаків. Один кут зали захаращували ікла, роги, шкури та черепи: валялися урозкидь або громадилися стосами, висіли на стінах. Ув іншому куті, в алькові, над яким палахкотів примоцований до стіни смолоскип, виднів давній різьблений водозбір. Він скидався, як видалося Рукові, на Окострельні купелі, поширені в лісових тролів у празникові дні, але змайстрований був не з дерева, а з каменю. Крізь розколину в стінці у купіль тоненькою цівкою слезила кришталево чиста вода.
— Ласкаво просимо до Підземного палацу, — промовив Фелікс. Він обвів приміщення широким жестом. — Скромненький палацик, але я зву його домом, — реготнув він. — Зайве казати, що коли живеш невилазно у риштаках Нижнього міста, всяка суха кімната видається нечуваною розкішшю.
Рук похитав головою.
— Не домівка, а суще диво, — промурмотів він. Фелікс плеснув у долоні.
— Що ж, ходімо, давній мій друже. Ти, мабуть, гинеш із голоду. Принеси мені казанок води з водозбору, а я тим часом розпалю ватру.
Рук радо виконав його прохання. Він опустив казан у воду і майже по самі вінця наповнив водою. Потім, тримаючи обіруч перед себе, вернувся кумільга по закуреному кахлю, розхлюпуючи на ході воду в рештки вогнища, де колись топили величезними оцупками.
Фелікс саме складав дрова — порубані балки, дошки, ба навіть деякі меблі. Упоравшись, він зняв із пояса один зі своїх шкіряних капшуків, розв’язав його і витрусив із нього все на землю. На світ Божий з’явилися шматок кременю, невеличкий металевий уламок, мелена дубова кора і клубок вовняного труту.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.