BooksUkraine.com » Фантастика » Де батько твій, Адаме? 📚 - Українською

Читати книгу - "Де батько твій, Адаме?"

145
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Де батько твій, Адаме?" автора Генрі Лайон Олді. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 23
Перейти на сторінку:
зараза розповсюджується по ментальній «мережі», вражаючи бідне Людство (окрім сейфів, звичайно!). Маси божевільних, орди зомбі… Скільки списів було зламано в «жовтій» пресі! Скільки бестселерів на один день було викинуто на прилавки книгарень! Люди із задоволенням лякалися, потай розуміючи: нісенітниця. Страшилка дута. Навіть якби існував психовірус — побоялися б зв’язуватися. Хіба що повний маніяк…

…або сейф!

Думка була раптовою і трохи моторошною. Але тільки в першу мить. Кирило розсміявся. Ніколи раніше не намагався аналізувати бульварну нісенітницю. А ледве задумався — ось він, результат. Значить, лежало на поверхні, як будь-яка банальність. Сам винен.

На жаль, «пророк вульгарис» помітив усмішку Кирила, прийнявши її на свій рахунок.

Гнівно-викривальний перст уперся в зухвальця:

— А чи знаєш ти, скільки людей втратили роботу? Скільки пішли по світу, проклинаючи мерзенного спрута — «Ментат Інтернешнл»?! Ти веселишся, а їх сім’ї голодують! Відповідай: знаєш?!

Кирило знизав плечима:

— Знаю.

Він справді знав. До Нового року написав велику аналітичну статтю з цього питання. «Ментики» поставили на межу банкрутства цілу сферу індустрії: інформацію і зв’язок. Інтернет, стільникові і звичайні телефонні комунікації; до певної міри — радіо і телебачення. «Паперові» видання поки трималися, хоча їхні позиції також помітно похитнулися. Проте глобальної кризи світової економіки це не викликало, не зважаючи на прогнози ряду соціологів. Навіть безробіття залишалося в прийнятних рамках. Завдяки «ментику» людина могла за найкоротші терміни освоїти нову спеціальність, вивчити іноземну мову, перекваліфікуватися у десятки разів швидше, ніж це робилося раніше. Знову ж таки, мозок, що працював тепер у більшості в багатозадачному режимі, як правило, швидко знаходив вихід з безвиході. Мало хто зі співробітників фірм-банкрутів у результаті вилетів «на узбіччя життя». У всіх розвинених країнах встигли включитися щонайпотужніші соціальні програми допомоги…

Де тільки гроші знайшлися?

— …І ти смієшся над словами правди, знаючи, яка вона?!

— По-перше, я сміявся не над вами, а над собою, — Кирила почав дратувати самовпевнений проповідник, від якого на додачу несло спиртним. Слухати п’яні одкровення, та ще й покірно терпіти особисті випади?! Ні вже, це — не для мене! — А по-друге, я теж не в захваті від того, що відбувається на нашій кульці. Лише треба бути об’єктивним. Корпорація «Ментат Інтернешнл» — один з головних спонсорів соціальних програм захисту. Плюс створювані корпорацією нові робочі місця. Чи ви про це вважали за краще тактовно забути?

Тепер погляди слухачів були прикуті до Кирила.

— С-сука! — пророк похлинувся слиною, разом залишивши піднесений штиль. — Іуда! Подляну ліпиш?! Люди!!! Вони вже тут, вони сюди пробралися!

— Угамуйся, Степане, — кинув хтось цілком миролюбно. — Хлопець свій. Наш, значить, хлопець. Оно, «ментика» немає…

— «Ментик» він удома залишив!

— Теж правда, до речі…

— Вони!!! Вони без «ментиків» можуть!

— Точно! Я чув…

— Чув він! Я сама бачила!..

Це була правда. За декілька років роботи з «ментиком» людина здобувала здатність до менто-контакту без «милиць техніки», як виразився одного разу Мішель. Ванда, наприклад, вже майже рік обходилася без обруча. Комунікатори пробуджували й закріплювали в користувачах здатність до телепатії, і навіть найупертіші ретрогради не могли цього заперечувати. Ще п’ять-шість років…

— Сука! Сучара! Шпигун! Подсила!..

Пророк несамовито вищав недорізаною свинею. Обличчя його почервоніло, налилося кров’ю, руки тряслися.

— Аж вірно, Стьопо. Козачок засланий…

Збоку до Кирила підступив замірок у футболці й спортивних штанях. Втім, малий зріст і худорба компенсувалися аурою злості, випромінюваною людиною. Голена голова, перенісся, неправильно зрощене після перелому, на щоках — сиза щетина. І білі, немов мармурові, кісточки стиснутих кулаків.

«Рядовий Сич? Влипнули?!»

«Так точно, сер!..»

— Попався, гад?

Замаху Кирило не побачив. Він взагалі нічого не побачив. Просто під ребрами вибухнула граната. Було дуже боляче. Проте друга граната зволікала з вибухом. Коли нарешті вдалося розігнутися, з’ясувалося: друг дитинства Мішель обхопив замірка ззаду, міцно притиснувши руки до тіла, і щось гаряче шепоче забіяці у вухо. Замірок слухав, розслабившись. Відчувалося: схотів би вирватися — вирветься. Не втримає Мишко. Хваткою не утримає. Силою не утримає. Зате словами…

— Подуріли, козли?! Це ж Кирюха Сич, мій однокурсник! Сейф! Журналіст! Я ручаюся! Ясно?! Що, Стьопо, знову нажрався?! Ну, козли… дури рогаті…

— Сам ти козел, Савельєв…

— Гаразд, погарячкували…

— Вибач, Сич, — замірок легко вислизнув з обіймів Мішеля. Простягнув Кирилові руку: вузьку, дерев’яну. — Винен. У мене від Стьопки дах летить… Пішли, мирову вип’ємо? Я пригощаю. Або вмаж мені разок, рахунок зрівняти.

Напевно, слід було мовчки піти геть і ніколи не повертатися в «Ящик пандори». Але Кирило натомість посміхнувся жилавому, відповівши потиском руки.

— Все нормально. Буває. Кирило.

— Петрович. Ну як, вмажеш?

— Іншим разом. Ходім мирову пити, Петрович. Умовив.

А потім Кирило, добряче напідпитку, повертався додому нічними вулицями. Думаючи, що, власне, «Ящик…» не для нього. Чи багато спільного у журналіста Сича з тим же Петровичем, відставним кулачним бійцем «без правил»? З Пророком-Степаном? Зі старенькими-пенсіонерами, з блондином, якому душа болить за Людство?

Брехати самому собі було приємно. Особливо напідпитку. Знаючи, що ти прийдеш в «Ящик пандори» іще раз. І ще. Бо там збираються твої брати. Сейфи. Там співрозмовнику дивляться в очі. Там спілкуються тільки з тобою, і більше ні з ким. Навіть коли б’ють морду — б’ють тобі. Тільки тобі. Тобі одному. І б’є — один. Цілком.

Кирило зупинився, притулився до ліхтаря й почав реготати.

Довго.

Щасливо.

Наполохавши гулящих кішок.

За сейфовими дверима клубу він знову відчув «ефект присутності», якої, виявляється, так бракувало йому останнім часом.

Кирило Сич: 1-е вересня ..18 р., 12:18

…телефон і телевізор.

Я борюся з бажанням зняти трубку або включити «ящик». Так п’яниця дивиться на недопиту вчора

1 ... 10 11 12 ... 23
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де батько твій, Адаме?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де батько твій, Адаме?"