Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Вероніка, чи не могли б ви підійти? — дівчина дивиться на мене, але не може зрозуміти, що мені такого потрібно, що я вирішила до неї звернутися?

Взагалі, я не стерво, і завжди спілкуюся з людьми привітно та ввічливо, принаймні намагаюся. Але Вероніка мені здавалася якоюсь награною чи що, тому з нею спілкувалася стримано та відсторонено.

— Так, звичайно, вам потрібна моя допомога? — підходячи ближче, цікавиться помічниця.

— Ні, мені потрібна ваша чесна відповідь. Скажіть, — роблю спеціально паузу, щоб сфокусуватися на її обличчі та не проґавити підроблену емоцію, — у мого чоловіка є коханка?

Від такого несподіваного питання, у Вероніки округляються очі, і переборовши розгубленість, вона швидко хитає головою.

— Ні, з чого ви це взяли?

Я вдивляюся їй у вічі та хочу зрозуміти, вона зараз бреше або намагається триматися розкуто? Зважаючи на все, дівчина просто у шоку від мого питання.

— Просто запитала. Ви впевнені?

— Так, — твердо відказує вона. Пару разів моргає, але в цілому, голос рівний.

— Добре, дякую, — підтискаю губи, даючи зрозуміти, що на цьому наша розмова закінчена.

Вероніці не доводиться щось пояснювати, вона поправляє невидиму складку на своєму платті й без зайвих слів, прямує до зали до своїх колег.

Можливо, Андрій дізнається, про що ми з нею розмовляли, я навіть більше впевнена у цьому, адже його віддана помічниця обов'язково поділиться цим зі своїм начальником, та мені чомусь все одно.