Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Андрій

Скільки грошей людині не дай, їй все одно завжди буде мало. Мій фінансовий директор повідав мені цікаву історію, що мій партнер намагається перетягнути теплу ковдру мого бізнесу на себе, і залишити мене з мінімальною підтримкою. Можна подумати, я не знав, що ця тварюка Олександр каламутить якісь справи у мене за спиною. У нього тільки думка в голові промайнула, щоб мене кинути, а я вже його переграв. Він ще не зрозумів, з ким зв'язався.

Щоразу задаюся одним і тим самим питанням: навіщо він свого часу був мені потрібен? Точно, у нього на той час, були вигідні приміщення, та зв'язки.

Але тепер, я став розумнішим, успішнішим і багатшим, можу йому повернути його внесок, і послати до біса, саме туди, звідки він і прийшов.

Що за люди? Я ніколи його ні в чому не ображав, навіть надсилав запрошення на раду директорів, ну припустимо, не сам особисто, це робила моя помічниця, але я завжди про нього пам'ятав. Фінансово вів усе чесно, що цієї тварюки не вистачало, що він намагається маніпулювати моїми людьми у мене за спиною?

— Дякую, друже, я врахую, — вдячно плескаю свого фіндиректора по плечу, допиваючи віскі одним ковтком.

— Ти ж розумієш, що я йду у відпустку, і мій заступник нічого без твого відома не підпише, тож не переживай. Я тобі обіцяю, Андрію, зроблю все що в моїх силах, але тебе не зраджу, — віддано каже Павло, ніби репетирував.

— Це я вже зрозумів, — мені хочеться посміхнутися, але чомусь не виходить.

Я знаю Павла двадцять років, ми разом ще зі школи, і мені в принципі пощастило, що один мій друг фінансовий директор, а другий, начальник охорони, без відома якого жодна миша не проскочить біля мене. Але все одно було дивне передчуття, що якийсь зрадник дихає мені у спину і вичікує моменту, коли зможе завдати удару. Питання тільки в тому, що я не знав, з якого боку буде цей удар.

Ворогів у мене було стільки ж, як і знайомих. Є навіть вороги, які вважають, що вони мої добрі друзі, головне, що я знаю, хто вони. Нікому не довіряю, особливо близьким. От і намагаюся себе змусити вірити Павлові, але чомусь не виходить. Хоча, може, це вже параноя? Після смерті батька взагалі став якимсь підозрілим.

— Гарна в тебе дружина, начальнику, — обертаюся і бачу Олесю, вона справді гарна. Ніжна і витончена, наче орхідея.

Вона сміється з жарту своєї подруги, але очі, як і раніше, сумні. Вже навіть не знаю, що робити з її станом, так набридло ходити по колу, і все одно щоразу бачити її порожній погляд.

Навіть зараз вона зробила мені ласку, що приїхала зі мною на корпоратив. Якби не наполіг, лежала б удома і шукала інформацію в інтернеті, якими ще гормонами напихати свій організм, щоб вийшло завагітніти.

Захотілося підійти до неї й сказати, наскільки вона прекрасна, але Вероніка вирішила порушити мій план.

— Андрію Олексійовичу, — ласкаво вимовляє вона.

— Вероніка, на сьогодні доручень немає, можеш розслабитися та відпочивати до понеділка, – намагаюся обійти дівчину, але вона перегороджує мені шлях. — Ти щось хотіла?

— Ви нічого не сказали на рахунок моєї сукні, — невимушено торкається мого плеча, ніби скидає порошинку з піджака. – Вам воно подобається? – тихо запитує, ще не усвідомлюючи, що мені начхати на її сукню, а ось на те, що її обличчя близько до мого і це можуть помітити колеги, здається начхати їй.

Жінки всі однакові, вони думають, що ми постійно повинні вголос коментувати їхнє вбрання, але мені начхати в якій сукні моя помічниця.

— Вероніка, ми, на мою думку, з тобою вже все з'ясували, будь ласка, не змушуй мене підписувати повідомлення, — намагаюся триматися від неї якомога далі, але дівчина немов липне до мене, її взагалі не бентежить, де ми знаходимося.

Що на неї найшло?

— Чекаю тебе у туалеті, через п'ять хвилин, — млосно видихає вона і прямує у бік виходу із зали.

Твою матір, мені потрібно поставити на місце цю сучку інакше вона своєю поведінкою, поставить мене в незручне становище. Може вона випила зайвого, раз так почала поводитися?

Через п'ять хвилин, заходжу в туалет, зачиняючи за собою двері, щоб ніхто не бачив, як я виховую свою помічницю, саме зараз і саме у жіночому туалеті.

— Я вже боялася, що ти не прийдеш, — Вероніка дивиться на мене через дзеркало і безневинно опускає очі.

Як доречно.

— Ти з головою товаришуєш? Вероніка, тут моя дружина, перестань поводитися як придорожня повія і їдь додому. Мені не потрібні твої хтиві погляди та зустрічі у туалеті, — намагаюся говорити тихо, щоб не привертати увагу персоналу. — Забудь, що між нами було і продовжуй спокійно працювати, мені коханка не потрібна. Це було помилкою і більше не повинно повторитися. Якщо ти не зможеш взяти себе в руки, то я не можу тебе затримувати на цій посаді.

— Але це було все насправді, ти хотів мене, — дівчина кладе долоні на мої плечі та присувається ближче до мого обличчя.

— Так, тому що ти жінка, і дуже приваблива жінка, але більше такого не буде, мені проблеми не потрібні через тебе.

Не встигаю донести свою думку до помічниці, як вона накидається на мої губи, ніби маніяк на жертву. Ось уже не думав, що така зануда в роботі насправді пристрасна тигриця. Цікаво.