Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Патрульні потягли їх до машини; Роквел та його подружка не припиняли волати. У сусідніх будинках загорілося світло у вікнах, почали ляскати двері. Джек повернувся до будинку.

Там зберігався запах марихуани — минуло вже чотири роки, але йому й досі подобався запах трави. Гадженс порпався в шухлядах, витягаючи ділдо та собачі нашийники з шипами. Джек знайшов телефон, погортав записну книжку: а раптом знайдеться телефон наркодилера? Із блокнота випала візитівка: «Флер-де-Ліс». Цілодобово — будь-яке ваше бажання».

Сід щось пробурмотів. Джек сунув картку назад.

— Що ж, — сказав, відкашлявшись, Гадженс, — перевірмо, як це звучить. «Тихий різдвяний ранок у Місті Ангелів. І поки добропорядні громадяни сплять сном праведників, наркомани нишпорять містом у пошуках марихуани, проклятої трави, що росте у Пеклі. Молоді кінозірки Теммі Рейнолдс та Рок Роквелл, що загрузли в гріхах, придбали дозу й тепер віддаються розпусті в розкішному особняку Теммі на Голлівуд-Гіллс. Вони ще не знають, що грають із дуже небезпечним вогнем; не знають, що по їхньому сліду вже йде той, що здатний роздмухати цей вогонь: гроза наркодилерів і хранитель спокою доброчесних громадян — знаменитий детектив Джек Вінсеннс! Діставши відомості з анонімного джерела, сержант Вінсеннс бла-бла-бла…» Ну і так далі. Як тобі, Джекі?

— Вправно написано.

— Точняк! Якби не такі матеріали, то не бачити мені накладів у дев’ятсот тисяч, як власних вух, а продажі все ростуть і ростуть! Думаю, я ще додам до матеріалу, що ти два рази розлучався, бо твої жінки не могли витримати твоєї священної війни з наркотиками, і що своє ім’я ти дістав у сиротинці міста Вінсеннс, штат Індіана. Ми тобі зробимо гучне ім’я!

Отакої. А у Відділі боротьби з наркотиками він має погонялово «Сміттє-Джек», яке дістав відтоді, коли, упіймавши Чарлі Паркера на прізвисько «Новобранець», сунув його головою у сміттєвий бак біля клубу «Замбоанга».

— Краще про «Жетон честі» напиши. Про те, що я приятелюю із Міллером Стентоном і що це я вчив Бретта Чейза грати копа. Що я — ключовий технічний консультант, щось таке.

Гадженс пирснув сміхом.

— А що там, Бретта досі малолітки заводять?

— А чорні досі не вміють танцювати?

— Лише на південь від бульвару Джефферсона. Дякую за статтю, Джеку.

— Немає за що.

— Я серйозно. Радий був тебе побачити.

Ах ти тарган паршивий! Граєшся зі мною, бо чудово знаєш — варто тобі слівце шепнути цьому довбаному моралісту Вільяму Г. Паркеру — і мені гаплик. Ти добре знаєш, що сталося в сорок сьомому році, мабуть, і документи всі при тобі, і легше легкого підсунути їх кому слід, і мене просто розіпнуть.

Гадженс підморгнув.

«Цікаво, — подумав Джек, — чи справді в нього є всі-всі документи?»

Розділ 4

Вечірка в самому розпалі, у кімнаті для інструктажу не проштовхнутися.

Халявний бар: скотч, бурбон, ром, принесений Джеком Вінсеннсом від Сміттє-Джека. Дік Стенсленд замутив у кулері свій знаменитий яєчний коктейль під назвою «Старий Крук». На програвачі хтось увімкнув платівку із непристойними різдвяними пісеньками: Санта із його оленем в них і злягаються й перекидаються. У відділку людей напхано під зав’язку, приходять і приходять з нічної зміни патрульні, забембані виловом волоцюг і спраглі до випивки.

Бад оглянув натовп. Фред Тарентайн кидав дротики у світлини злочинців, що перебувають у розшуку; Майк Краґмен та Волт Дюкширер грають у «Вгадай чорного» — поставивши на кін чверть бакса, намагаються вгадати імена чорношкірих із поліцейської картотеки. Джек Вінсеннс потягує содову, лейтенант Фрілінґ впав мордякою на стіл. Ед Екслі намагався втихомирити своїх колег, а коли зрозумів, що всі його намагання марні — зник у себе в кабінетику: реєструє заарештованих, сортує рапорти про затримання.

Майже всі впилися в драбадан, а хто ні — активно над цим працював.

Майже всі говорили про Браунелла та Геленовскі — двох патрульних, які сьогодні потрапили до реанімації, про затриманих нападників і про тих двох, яких впіймати досі не вдалося.

Бад стояв біля вікна. Кімнатою літали шмаття чуток, обростаючи дедалі барвистішими подробицями: Браунеллу розірвали губу до носа, Геленовскі один із нападників відкусив вухо. Дік Стенсленд взяв зброю й пішов полювати на мексикашок. У це Бад готовий був повірити: він на власні очі бачив, як Стенс іде на парковку із помповою рушницею напереваги.

Галас ставав дедалі гучнішим — Бад вийшов надвір, сперся на патрульну машину.

За вікном була мряка. Біля дверей тюремного відсіку зчинилася якась колотнеча — це Дік заштовхував двох молодиків усередину. Почулися крики. «У Стенсленда скоро двадцять років вислуги, — думає Бад, — з ним хоч грошей заробиш, а без нього отримуватимеш вдвічі менше». З кімнати для інструктажу чути, як Френк Догерті заводить жалісливим тенором пісеньку «Срібні дзвіночки».