Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Бад відійшов подалі від музики — вона нагадувала йому про матір. Але, запалюючи сигарету, він все рівно думав про неї.

Він бачив на власні очі, як її убивали: йому було всього лише шістнадцять, і він не зміг її захистити. Коли старий прийшов додому, Бад без усіляких жартів його попередив: торкнешся матері — я тебе вб’ю. А потім ліг спати і, коли прокинувся, був по руках і ногах притягнутий кайданками до ліжка. У нього на очах старий забив матір до смерті монтувальним ломиком. Він кричав на всю горлянку, а потім цілий тиждень божеволів, прикутий до ліжка, без води, дивлячись, як розкладається його мертва мати. Його знайшов шкільний інспектор, що розшукував прогульників, а старого знайшли люди шерифа Лос-Анджелеса. Відбувся суд, на ньому — зміна кваліфікації із убивства першого ступеня на другий. Довічне. Через дванадцять років старий вийшов на поруки. Тоді син — Венделл Вайт із поліцейського управління Лос-Анджелеса — вирішив його вбити.

Але старого було не знайти.

Він втік від прикріпленого від нього інспектора і більше не з’явився ані разу у жодному зі звичних місць. Бад продовжував шукати, продовжував йти на жіночий крик. Він увесь час поспішав на допомогу, хоча нерідко це була фальшива тривога. Одного разу він виламав двері до будинку, де господиня просто обпекла руку біля плити. Іншого разу вдерся до хати, де кохалася сімейна пара.

Старого було не знайти.

Бад пробився до Відділу детективів, став напарником Діка Стенса. Дік навчив його поліцейських трюків, вислухав його історію й порадив не залишати цього діла. Мовляв, татка він, може, і не знайде, але якщо він прищучить кількох вилупків, що лупцюють своїх дружин, то це може допомогти йому заспокоїти нерви й позбавитися жахіть. А невдовзі й нагода трапилася: до рук Баду потрапив домашній тиран, який вже тричі відмотав термін. Дорогою до відділка Бад запропонував задираці для розмаїття помахатися із чоловіком: без наручників, голіруч, один на один, якщо переможе — він вільний. Той чувак погодився: Бад зламав йому носа, щелепу та розірвав ударом ноги селезінку. Дік не помилився: жахіття припинилися, йому стало спокійніше.

У поліції Лос-Анджелеса в нього з’явилася репутація жорсткого хлопця, яку він постійно підтримував. Він не забував про тих, кого впіймав: дзвонив їм додому з попередженнями або приходив у гості додому, якщо раптом їх випускали достроково. Не одна жінка прагнула віддячити йому в ліжку, але він ніколи на це не піддавався. У нього був список судів і дат виходу на поруки. Він надсилав цим вилупкам листівки до в’язниці і стійко терпів дисциплінарні покарання через скарги на надмірне насильство під час затримання. Дік Стенс зробив із Бада чудового детектива; тепер уже Бад доглядав за своїм вчителем, як нянька: стежив, щоб той не напивався до свинячого виску на чергуванні, стримував, якщо раптом Стенсові заманеться зчинити стрілянину без серйозних підстав. Він навчився бути постійно напоготові; Стенс тепер пустився берега: вимагав у власників барів безкоштовно його поїти, відпускав грабіжників за хабарі…

Музика всередині раптом почала фальшивити — і тут же він зрозумів, що ніяка це не музика. Бад почув хрипкі крики із в’язниці.

Крики посилювалися. Почалася справжня штовханина — уся вечірка перемістилася із кімнати для інструктажу до в’язничного блоку. Перша ж думка: у п’яного Стенса знесло дах, і решта, що теж добряче упилася, зараз охоче до нього приєднається. Бад рвонув до приміщення і швидко розчахнув двері.

Прохід між камерами був набитий людьми вщент, клітки відчинили, заарештовані вишиковувалися уздовж стін. Десь у натовпі, намагаючись навести лад, кричав Ед Екслі, але його ніхто не слухав. Бад знайшов під ногами список затриманих; навпроти імен шістьох із них стояли позначки: «Санчес, Дінардо»; «Карбігаль, Хуан»; «Ґарсія, Езекіль»; «Часкі, Рейєс»; «Райс, Денніс»; «Велапейк, Клінтон». Це ті, що напали на патрульних.

Алкаші зі своєї камери під’юджували копів.

Стенс увірвався до камери № 4, на його руці блищав кастет.

Віллі Трістано притиснув Екслі до стіни; Крам Крамлі забрав у нього ключі.

Копи переходили із камери в камеру. Елмер Ленц — в одязі, заляпаному кров’ю — широко посміхався. Джек Вінсеннс чергував біля кабінету начальника — лейтенант Фрілінґ міцно спав, розкинувшись на столі.

Бад рвонувся вперед.

Працювати ліктями не довелося; колеги бачили, хто йде, і давали дорогу. Стенс пішов уже в камеру № 3 — Бад за ним. Дік лупцював якогось худого хлопця по голові, хлопчина завалився на коліна й тримався за щелепу. Бад схопив Діка за комір, відтягнув; мексиканець сплюнув кров’ю.

— О-о, містере Вайт! Я тебе знаю, курво ти гойдана! Ти мало не вбив мого другана Кальдо за те, що той вирішив провчити свою хвойду-дружину! Ця тварюка ходила наліво, а ти чого поліз, мудило? Воно тебе гребло?

Бад відпустив Стенса, мексиканець показав йому середній палець. Бад вдарив його ногою, і хлопець повалився на підлогу, схопившись за шию. Ах ти ж герой! Бад підняв латиноса й ударив головою в стелю. Почувся голос мажорчика Еда Екслі:

— Офіцере Вайт, припиніть! Це наказ!

Мексиканець уперіщив Бадові по яйцях — добряче так приклався. Бад відсахнувся до ґрат — і латинос кинувся навтьоки, але налетів на Вінсеннса. Той, не собі тямлячи себе після розправи над мексиканцями, тримав у руках кошик для сміття, а дорогий кашеміровий піджак його був у крові. Вінсеннс двома ударами поклав втікача на підлогу. Екслі рвонувся