Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

— Даремно ти так, бо когось іншого, як ти кажеш, складно буде знайти в нашому оточенні. І я вже казав тобі чому. З вулиці ти нікого не візьмеш як і дівчину з ескорту. Я правий? — міркує друг. 

— Правий, — згоджуся я, — спробую ще раз поговорити з Поліною. Може вона щось придумає. 

— Успіху тобі і передавай від мене вітання сестрі,  — плескає мене друг по плечі. — Гадаю, що теніс на сьогодні можна відмінити. Ти краще знайди собі пару на концерт. Я сам дуже хочу, щоб ти втер носа Вікторії. А в наступну суботу ми надолужимо. 

Борис бере свою сумку, сідає в автівку і їде геть. Я ще декілька хвилин мовчки стою і роблю те ж саме. Розумію, що друг правий і в мене не так вже й багато часу, щоб знайти собі дівчину на концерт. Збираюся заїхати знову до Поліни і сподіваюся, що ця Лео вже поїхала додому. Не хочеться мені знову просити Поліну про допомогу, коли поруч чужі.  Сестра і так на мене злиться за вчорашнє, треба буде задобрити її чимось. Хоча я й не почуваюся винним, бо загалом сказав те, що думаю. Ну, можливо трохи перегнув, але то все через перець в салаті. Ця Лео навіть не вибачилася і я бачив її задоволений вираз обличчя, тож вона заслужила кожне моє слово.

По дорозі заїжджаю в нашу улюблену кондитерську і беру для Поліни брауні. Не встигаю вийти як мене перехоплює тендітна холодна ручка з довгими красивими пальцями на одному з яких красується акуратна обручка з діамантом. Згадую, як я колись шалено хотів, щоб на її руці  була обручка від мене.

— Кіре, привіт, — Вікторія усміхається мені своєю сяйливою ідеальною усмішкою і я на коротку мить навіть дихати перестаю. Не змінилася. Все така ж красуня як і була раніше.

— Привіт, — беру себе в руки і відповідаю на вітання. — Маєш гарний вигляд, — роблю комплімент, щоб не мовчати і довго не витрішатися на неї. 

— Дякую, ти також, — міряє мене захопленим поглядом ніби хоче щось там побачити. — Ти поспішаєш, — невинно питає, — Якщо, ні, то ми могли б випити кави. 

— А де Артем? — нагадую собі і Вікторії про її чоловіка, щоб в жодному разі не погодитися на її пропозицію. 

— У нього справи в місті, а я вирішила згадати минуле. Пам’ятаєш, як ми студентами тут наїдали калорії?

— Ага і не тільки ми. Ще Артем та Борис.

— То як щодо кави? — перепитує дівчина.

— Дякую, але я поспішаю, — відмовляюся, бо не розумію на що нам пити каву разом. Нехай з Артемом п’є. Вони свій вибір зробила.

— Значить побачимося вже на концерті. Ти ж будеш? 

— Буду!

— Чудово! Я забронювала 4 місця. Для вас з Борисом і ваших супутниць.

— Дякую, — стримано відповідаю, бо не розумію, що вона хоче від мене почути. 

Вікторія тупцює біля мене. Я бачу, що вона хоче щось запитати, тож чемно чекаю, нехай запитає і я піду собі. 

—  Ти у стосунках? — цікавиться Вікторія. Її не має обходити моє особисте життя, бо вона заміжня не з примусу, а з добровільної згоди. Чому ж тоді вона мене таке питає?

—  Так, у мене є дівчина, —  випалюю, подумки себе гальмую, бо я не вмію розповідати усі ці любовні історії для прикриття. Мені більше подобається відвертість та правда, але цього разу я обрав інший шлях. Слизький.

—  Рада за тебе і дуже хочу познайомитися з нею, — натягнуто усміхається Вікторія. Я знаю, що вона лукавить і каже не щиро, бо надто добре вмію розрізняти її емоції. 

—  Сьогодні після концерту обов’язково познайомлю вас, — кажу сам не знаю для чого і з ким буду її знайомити.  Але процес запущений. Мені терміново потрібно когось знайти.

— Ого, знову ти? —  дивується моїй появі Поліна. —  Впевнена, що тобі щось потрібно від мене або ти забув щось важливе у своїй кімнаті?

—  Перший варіант, — підказую правильну відповідь сестрі і вмощуюсь на дивані. 

—  Зробити тобі каву? —  питає Поліна.

—  Ні, дякую, —  відмовляюся і оглядаюся навкруги. — Ти одна?

—  Якщо ти питаєш про Лео, то так, вона пішла. Але спілкуватися я з нею не перестану, навіть не мрій. Мені, доречі, вчора було соромно за тебе. Навіщо ти таке сказав дівчині? Хіба не розумієш як це образливо? 

—  Ну, може трохи перегнув, —  вирішую не знімати з себе провину, щоб не злити сестру. — Я приніс тобі брауні, а ще нашому котиську його улюблені смаколики. Моцарт коли чує, що мова йде про нього одразу вмощується біля мене. 

—  Не підлизуйся братику, кажи вже, що треба?

—  Як і вчора, мені треба дівчина. 

—  А в мене як і вчора —  з варіантів тільки Лео. Але і вона вже не варіант, бо після того, як ти її образив, вона навряд чи згодиться на твою авантюру, —  драматично розводить руками сестра.

— Поліно, це жарт такий чи що? —  злюся на сестру. —  Що в тебе крім цієї Лео подруг інших не має. Серйозно? 

—  Чому ж не має? Є. Але з ними не вийде сходити раз на концерт і забути. Вони захочуть більшого, а ти ж нічого такого не плануєш чи я помиляюся?

—  Не планую, —  відповідаю неохоче, бо розумію, що становище в мене кепське. Поліна каже майже те саме, що й Борис.

—  Отже, з варіантів, які б тобі підійшли була лише Лео. Ти їй не сподобався, вона не сяяла від радості, коли побачила тебе і не намагалася тебе звабити чи пофліртувати. За всіма параметрами підходила, —  підводить підсумки сестра.

—  І що мені тепер робити? —  питаю Поліну, хоча й сам розумію, що вихід є, але він мені точно не сподобається. 

—  У Лео сьогодні робочий день. Вона працює в ательє “Червоні коралі”. Я не знаю адреси, але думаю гугл-карта тобі допоможе. А ще удача, бо я б на місці Лео не погодилася.

—  А з чого ти взяла, що я поїду до неї? —  питаю з цікавості, бо й сам розумію, що треба буде спробувати.

—  В тебе не має інших варіантів, ти й сам прекрасно розумієш це. А ще страшенно хочеш створити ілюзію щасливого Кирила перед своєю колишньою. Це так по-дитячому, хоча ти в мене такий дорослий дядечко, —  усміхається Поліна і корчить мені смішні гримаси.