Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Айна виходить з кімнати, я роблю крок за нею, але зупиняюсь перед самим порогом. Ні, не можу. Не можу і не збираюсь.
— Якщо тебе бентежить імовірність, що такою тебе побачить не лише я чи Темний Лорд, — голос жінки доноситься до мене з-за дверей, і в ньому я чую поблажливу усмішку, — можеш не хвилюватися. Крім нас, нікого живого в замку давно вже нема.
В останній фразі лунають сумні нотки. От чому так тихо було зранку — у той час, коли в будь-якому господарстві завжди кипить робота.
Я обережно переступаю поріг та опиняюсь у вузькому та довгому коридорі. Ліворуч він завертає за ріг десь за десять кроків від мене. Попри мої побоювання, підлога тут теж не холодить ноги. Схоже, Айна таки дотримується своєї обіцянки. Сама ж вона стоїть неподалік, праворуч — з того боку коридор здається значно довшим.
— Поки що я проведу тебе тільки цим поверхом, — попереджає жінка. — Нижче ходити тобі зарано.
— Чому? — одразу питаю я.
— Заблукаєш, налякаєшся… Всяке може бути.
Айна загадково усміхається і вирушає коридором. Я обережно слідую за нею. Підлога тут викладена шорсткішими кам'яними плитками, ніж в кімнаті, і це викликає дивне відчуття, ніби я йду по дуже щільному мокрому піску. Бо жодного взуття Айна мені так і не дала.
— Тут — покої Темного Лорда, — моя провідниця вказує на найближчі двері праворуч. Зиркнувши назад, я розумію, що це сусідня з моєю кімната. Від усвідомлення того, що чаклун може знаходитися ближче до мене, ніж здається, спиною пробігає холодок.
— І часто він тут буває? — якомога невинніше питаю я.
— Зазвичай він віддає перевагу покоям в іншому крилі замку, а тут відпочиває, коли є настрій.
З огляду на таке сусідство, я цілком здогадуюсь, з яким саме настроєм Темний Лорд обирає це крило. Навряд чи я — перша наложниця, що мешкає в тій кімнаті.
— А що в інших кімнатах? — кивком вказую на єдині двері ліворуч.
— Тут — невеличка бібліотека, — охоче відповідає Айна. — Ти вмієш читати?
— Так, — відповідаю я з ледь прихованою гордістю.
Родичі та знайомі батьків вважали це дивною забаганкою, мовляв, навіщо вчити дівчат грамоті, якщо їхня доля — вийти заміж, народити якомога більше дітей та стати вправною господинею. Але матінка вмовила батька на оплату базової освіти для мене з сестрою, хоч потім напевно пожалкувала про це. Бо щиро вважала, що своєї впертості я набралася з дешевих книжок про хоробрих войовничих принців та вірних їм прекрасних принцес.
— Тоді можеш відвідувати її, якщо захочеш, — схвально додає моя провідниця. — Там немає небезпечних книжок.
— Що значить — небезпечних?
— Темний Лорд не тримає тут фоліантів із заклинаннями та іншими записами, які не мають потравляти на очі недосвідченим читачам.
Хоча я й бачу Айну тільки зі спини, мені знову здається, що при цих словах вона усміхається. Не глузливо, але поблажливо. Це вже починає трохи дратувати.
— В решті кімнат, — додає жінка, — нічого цікавого. — Вони житлові, але там нікого нема. Якщо цікаво — можеш зазирнути, бо загалом розваг тут в тебе поки що небагато…
— Ні, дякую, — не те щоб мені справді було нецікаво, але ця справа могла й зачекати.
Так ми доходимо до повороту наліво, і за рогом я бачу короткий коридор, який знову завертає в той же бік. Дверей тут нема. Айна розвертається, всім своїм виглядом демонструючи, що ми повертаємось назад.
— А що там, за поворотом? — я вказую у відповідному напрямку.
— Сходи вниз, — коротко відповідає жінка. І повторює: — А на нижні поверхи тобі поки що занадто рано йти.
Повторення цих слів пробуджує в мені цікавість. Схоже, вона якось відобразилася на моєму обличчі, тому що Айна примружується та спокійно додає:
— Сходи зачаровані, тому всьому свій час, дитино. Ходімо, покажу тобі бібліотеку.
Трохи розчарована настільки короткою подорожжю поверхом, я покірно плентаюсь за Айною до вказаних дверей. Вони не замкнені, і коли ми потрапляємо всередину, я затамовую подих від захоплення. Велика простора кімната вздовж стін суцільно заставлена рядами стелажів з книжками. Та я за все життя стільки їх не бачила!
— Дивись, — жінка вказує на ряди пергаментних скарбів ліворуч, — тут наукова література. Історія, природничі науки тощо. А тут, — вона вказує праворуч, — розважальна література. Поеми, балади, розповіді, мемуари… Багато чого, загалом.
Від негайного огляду цієї скарбниці знань та історій мене відвертає лише вигляд масивного крісла, більше схожого на трон, що стоїть прямо посеред кімнати. Висока дерев'яна спинка із складним, тонким та схожим на мереживо різьбленням. М'яке сидіння, оббите бархатистою на вигляд чорною шкірою. Нею ж оббиті й широкі дерев'яні підлокітники, вигадливо загнуті донизу. Широко розставлені вигнуті ніжки. Добре, що таке крісло не оточене іншими меблями, інакше бідолашні мізинці всіх тих, хто намагався би пройти повз цю загрозливу красу занадто близько від неї. Відволікшись від милування цим троном, я помічаю віддалік столик та кілька дивних напільних підсвічників. Але замість свічок на них були встановлені молочно-білі кулі з незрозумілого мені матеріалу. Саме їхнє м'яке сяйво розганяє темряву кімнати, позбавленої будь-яких інших джерел світла. Айна прямує до них і жестом вказує мені зробити те саме.
— Піднеси долоню, але не торкайся, — говорить вона і показує, що саме треба зробити. Я повторюю її дію, але з іншим підсвічником. — Рухаєш долонею ліворуч — світло тьмянішає, праворуч — стає яскравішим. Зрозуміло?
Я слідую її вказівкам і рухаю долонею праворуч. Кімнату заливає настільки яскраве світло, що стає боляче очам. Ривок долонею ліворуч змушує кулю на підсвічнику майже повністю згаснути.
— Нічого, звикнеш.
На щастя, Айна обмежується лише цим коментарем, повертаючи дивному світильнику його м'яке приємне сяйво. Але тільки-но вона це робить, як світло починає мерехтіти. Жінка хмуриться та кілька секунд дивиться на сяючу кулю, після чого підібгає тонкі губи.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм», після закриття браузера.