Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Питання найстаршої за віком учасниці розмови викликало приглушений сміх, а Клавдія Сергіївна повідомила:

— За моїми відомостями він має дорослу доньку. До речі вона приїхала разом із ним. Про дружину мені нічого невідомо.

  Мабуть, директорська дочка — та темноволоса жінка, що сиділа між Родзинським і зеленооким незнайомцем. Яна знову згадала про нього і мало не пропустила наступну фразу Клавдії Сергіївни.

— Ви, напевно, втомилися, Яночка? Таке важке чергування.

— Ні, не дуже. Хірург потрудився значно більше.

— І хто в цьому винен? — Яна не помітила, коли поруч з'явилася Вікторія. — Якби лікарка Синичка більше уваги приділяла своїм хворим вдень, чергові лікарі не перепрацьовували б вночі.

Дешева помста — ось що це було. Але висловитися нахабі в очі зважилася тільки Тетяна Миколаївна.

— Ваш професійний рівень, пані Спінель, не дозволяє адекватно оцінити старання Яни Євгенівни.

На очах у всіх блакитна гладь в очах Вікторії перетворилися в колючий лід. Вона прошипіла, полоснувши поглядом літню лікарку:

— Хочу нагадати вам, дорогенька, що пенсію надарма не дають. А до вас вона вже стукає у двері. Точніше, до трудової книжки.

Щоб хоч якось відвести від милої жінки удар, Яна звернулася до колишньої подруги з зауваженням:

— Віко, ти так і не поговорила з Терезою Вацлавівною з восьмої палати. Їй необхідна психологічна допомога.

— Так палата ж жіноча, — скоромовкою висловилася молоденький інтерн Маринка й зніяковіло замовкла, сховавшись за спиною у старших.

Вікторія обвела присутніх зарозумілим поглядом, але звернулася до Яни:

  — Для тебе — Вікторія Олександрівна. Нічого з твоєю Вацлавівною не трапиться. Зайду, коли зможу.

Вона розвернулася та попрямувала геть, начепивши на обличчя звичайну привітну маску, а лікарі співчутливо поглянули на Синичку, знаючи або здогадуючись про їхні стосунки.

Яна не знала, що сказати. Вона обернулася, вишукуючи привід піти й собі.

Незнайомець спостерігав за нею здалеку, примруживши очі.