Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Софія Чайка
Книга "Віщий сон, або Інтуїція" Софії Чайки — це захоплююча історія, що поєднує елементи містики і психології. 📖✨ Головна героїня, Олена, переживає складний період у своєму житті, коли починає отримувати таємничі сни, які вказують на важливі події. Ці сновидіння стають для неї своєрідним путівником у світі реальності та інтуїції.
Авторка майстерно передає емоції персонажів, змушуючи читача відчути їхні переживання. 💭💔 Олена, намагаючись зрозуміти сенс своїх снів, відкриває в собі нові грані та можливості. Книга порушує питання про природу інтуїції та її роль у житті людини, закликаючи до самопізнання та розвитку.
Чайка створює атмосферу загадковості, яка тримає в напрузі до останньої сторінки. 🌌🔍 Читати сучасний любовний роман "Віщий сон, або Інтуїція" Софія Чайка в нашій сучасній електронній бібліотеці українських книжок BooksUkraine.com. Це не просто роман, а справжній психологічний трилер, що спонукає читача задуматися про своє місце у світі та важливість внутрішнього голосу. 🌟📚
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це — тільки сон. Жахливий сон. Потрібно лише змусити себе прокинутися. Вона зможе це зробити. Їй не звикати.
Яна подумки повторювала короткі фрази, немов заклинання, сподіваючись, що вкрадливий голос в мобільному телефоні їй справді наснився. Дівчина на іншому кінці, мабуть, зовсім втратила терпіння, тому що раптом заволала:
— Алло! Яно, ти заснула?! Я практично готова приймати привітання, а ти мовчиш. Чи моя найкраща подруга оніміла від радощів?
За відчуттями саме так все і відбувалося. Яна не могла вимовити ані слова.
Вона щойно повернулася з лікарні, де декілька років працювала ординатором. День, переповнений подіями — як приємними, так і не дуже — нарешті закінчився. Погода стоїть майже весняна, але кількість пацієнтів не зменшується, і всі вони вимагають не тільки ретельного лікування, але й звичайного людського співчуття. Яна настільки втомилася, що навіть думка про вечерю не викликала в неї звичайного ентузіазму.
Зручно влаштувавшись на дивані, дівчина підклала під спину маленьку, вишиту гладдю подушку і спробувала розслабитися. Всупереч бажанню господині в її голові продовжували роїтися думки про Марію Іванівну з восьмої палати, яку щойно перевели в терапевтичне відділення після тяжкої кровотечі. Яну турбував стан Терези Вацлавівни, яка кілька разів на рік підліковувала в лікарні старе зношене серце, а родичі не поспішали провідати жінку похилого віку.
Коли з сумочки, завбачливо кинутої на диван — ближче до господині, пролунала знайома мелодія, дівчина неохоче вивудила смартфон з кишеньки. Телефонувала Вікторія — її подруга.
Через слово, пропускаючи деталі, Яна слухала про новий шинок, що розпочав роботу в центрі їхнього невеличкого, затишного містечка, про чудові гелеві нігті Вікторії та модного перукаря, до якого подруга записалася в чергу. Відбувалась звичайна, непримітна розмова. На початку. Але раптом, ніби між іншим, Віка вигукнула:
— О, мало не забула! Власне, заради цього я й телефоную. У тебе з'явилася унікальна можливість привітати мене першою. Ми з Віталіком одружуємося.
Заява подруги пролунала ніби грім серед ясного неба. Яна вирішила, що їй почулося, і перепитала:
— Одружуйтесь? З Віталіком?!
— З ним. З ким іще? Уявляєш?
Віка залилася багаторазово відредагованим, добре поставленим, переливчастим сміхом, а у Яни потемніло в очах. Вона майже задихнулася від потрясіння. Саме в цю мить дівчина й почала подумки повторювати слова, наче мантру, наївно сподіваючись, що вони зможуть повернути назад пережиті хвилини.
— Гей, подруго! Відгукнися, нарешті. Чи ти не тішишся моєму щастю? — не вгамовувалася Віка.
— Але ж ви так мало знайомі! Майже не зустрічалися. Наскільки мені відомо.
Хоча… Адже вона могла й не знати, як все було насправді.
— Для справжнього кохання не існує такого критерію як час, — повчальним тоном зауважила Віка. Перед Яною спливло чарівне, немов порцелянове личко з гарними вигнутими бровами та примхливими повними губами, підкресленими дорогою помадою. — Хоча б зобрази радість. Не думала, що ти така егоїстка.
Хто б казав!
— Бажаю щастя.
Вийшло нещиро. Дивно, що їй взагалі вдалося вимовити бодай якісь слова.
— Ще дещо — ти будеш свідком на нашому весіллі. Відмови не приймаються. Свідком запишемо Василька, Віталієвого брата. Він, звичайно ж, не красень, проте поруч із ним ти виглядатимеш принцесою.
Яна ледь не застогнала. Цього вона точно не витримає. Весільна фотографія вийде чудовою! Маленька, фігуриста Вікторія в шикарній білосніжній сукні від якогось відомого дизайнера під руку з найвродливішим хлопцем у світі — світлокосим і життєрадісним Віталіком. Очі кольору гіркого шоколаду ніжно дивляться у світло-блакитні. Руки переплетені. На них — обручки. А поруч, немов з іншого світу, Яна — висока й непоказна, з вимушеною посмішкою на обличчі, і для повноти картини — пампушок Василь.
Не можна сказати, що вона недолюблювала Васю. Добродушний та сором'язливий хлопець нещодавно закінчив коледж і з захопленням споглядав на усіх жінок, особливо старших на декілька років. Однак дівчині, що страждає на невпевненість, цілий день красуватися перед величезним натовпом гостей і фотографом психологічно й так непросто. Від двоюрідного ж брата нареченого особливої підтримки чекати марно. Він сам скидався на розгублену дитину.
Чому Віталік обрав саме Василя? Адже у нього є доросліші родичі?
Напевно, більшості її сумніви могли здатися смішними та по-дитячому наївними, але Яна нічого не могла з ними вдіяти. Як не могла змиритися з тим фактом, що Віталік обрав Вікторію.
Однак Яні Синичці доведеться прийняти як належне і перше, і друге. Як не крути, Вікторія — все ж її подруга. А Віталік...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.