Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сьогодні ми вечеряємо сухими коржиками і свіжою рибною юшкою. Шлунок, який вже кілька днів не відчував рідкої їжі, миттєво наповнюється смачним гарячим бульйоном. А ось злегка зачерствілий пляцок, що додавався до нього, я непомітно кидаю за пазуху.Широке вбрання відмінно приховує мою здобич, а вірні друзі вдало прикривають мене під час злочину. Поки ми вечеряємо, руки у нас вільні, тільки ноги залишаються сплутаними грубою мотузкою, але саме через це за нами спостерігають вдвічі пильніше.
Коржик невеличкий, але якщо його ділити і їсти потроху повинно вистачити на кілька днів. А ось з водою складніше. Всі міхи досить таки об’ємні та важкі, маленької посудини я не бачу. Можливо, у когось із вікінгів є власна невелика фляга, але не обшарювати ж мені речі кожного. Це дурість несусвітна. Коржів буде досить. Спочатку мій шлях буде пролягати через ліс, а в ньому повинен бути хоч який-небудь струмочок, що стікає до річки. Дуже хочеться знайти книгу Деглана. Гадаю, її забрала Йорун. Може, пробратися в її курінь і там понишпорити? Поміркувавши ще трохи, вирішую не ризикувати даремно. Зараз головне вибратися з полону і врятувати власне життя.
Як тільки ми вкладаємося спати, погане передчуття охоплює душу. Серце вистрибує з грудей, грюкаючи об ребра, наче божевільне. Мені здається, що цей стукіт настільки гучний, що чути всьому табору, і кожен з варварів давно вже здогадався, що я замислила. Особливо лякає те, що в цей вечір я як ніколи часто помічаю на собі уважний погляд ярла Інгвара. Від такого погляду хочеться бігти подалі стрімголов, не думаючи про наслідки, піддавшись одним лише інстинктам. Мене турбує увага світловолосого ватажка вікінгів. Я відчуваю поруч з ним небезпеку і силу, яка може мене підкорити і зв'язати тугіше мотузок і ланцюгів, знищити, як маленьку комашку. Для нього я ніхто. Всього-на-всього бранець, трофей, здобич, і він владний робити зі мною все, що йому заманеться.
Скрупульозний Хакан ще раз перевіряє мотузки на міцність, і відходить трохи далі. Сьогодні він чергує у першій п'ятірці вартових. Крім нього Егілл, Ньял і ще двоє з команди Гуннара. Нести варту повинен Магнус, величезний, як дуб, воїн з яскраво рудою шевелюрою і пишною бородою.
Чергові розходяться на свої пости по периметру табору і застигають там в нерухомих позах. Похмурий Магнус сідає біля багаття, приготувавшись теж пильнувати всю ніч.
Я лягаю подалі від вогню, щільно притулившись спиною до поваленого дерева, що слугувало вікінгам лавкою. Тепер його відсунули подалі. З іншого боку мене надійно прикриває спина Комгала, за ним Ульріха і Джеда. Бреді лягає до багаття ближче за всіх. Він старий і вночі мерзне. Чоловіки без зайвих слів здогадуються, що я задумала, і я безмірно вдячна їм за допомогу.
- Нам усім все одно не вижити, але тобі доведеться гірше за всіх, Гвені, – каже мені мудрий Бреді, коли я від сорому ховаю очі. Провина за те, що я їх тут залишаю, гризе зсередини, як ненажерлива змія. - Ми й самі хотіли запропонувати тобі втечу.
Решта згідно кивають.
– До того ж твій батько може довести до відома наших рідних, і вони зможуть викупити нас у дикунів, - з надією дивиться на мене Джед. Його сім'я досить багата і цілком може собі це дозволити. У маністер хлопець пішов за велінням серця.
- Я сама вас викуплю. Всіх! - гаряче шепочу.
- Ну, з богом, - тихо каже Комгал, і ми всі вкладаємося на нічліг.
А поки я тихо пиляю свої мотузки, затиснувши ніж між долонь, Бреді приймається голосно нарікати і кректати, скаржачись на біль в шлунку.
Мотузка на моїх зап'ястях лопається з ледь чутним тріском, але за стогонами старого Магнус цього нічого не чує.
- Мені потрібно по потребі – слабким тремтячим голосом каже Бреді.
- Потерпиш до ранку, - огризається вікінг, навіть і, не подумавши встати зі свого місця.
- Не зможу. Юшка до-діла не пішла – стогне старий, настільки натурально тримаючись за живіт, що навіть я вірю.
Чоловік недовірливо дивиться на ченця, але, врешті-решт, гірко зітхнувши, кричить.
- Ньял, подивися за бранцями. Старого треба в кущі зводити, а то обгидить тут все – грубо розпоряджається рудий вікінг. Він допомагає чоловіку підвестись і, розв'язавши йому ноги, рухається з ним у бік лісу. А поки він возиться з Бреді, а інші ченці сидять, прикриваючи своїми спинами мене. Я легко перевалююся через колоду і лягаю по інший бік від неї.
Я знаю, що Ньял не може залишити свій пост, але він досить близько, щоб краєм ока спостерігати за нашою компанією. Ще деякий час всі вовтузяться і галасують, влаштовуючись на нічліг, поки на них не шикає вартовий, але потім затихають. А я повзу в сторону дерев, затиснувши в зубах рятівний ніж.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гвендолін, Олеся Лис», після закриття браузера.