Читати книгу - "Жагучі бажання , Ксана Рейлі"

Вадим

Я не спав. Просто не міг заснути, коли ці тверді дошки тиснули мені в спину. Божена більше не крутилася, а в кімнаті було чутне лише її мирне дихання. Я вкотре за цей вечір взяв у руки свій телефон. Перевірив наявність нових повідомлень, але нічого не було. Коко навіть не відповіла на те, що я написав їй востаннє. Це чомусь змушувало мене і злитися, і хвилюватися водночас. Зазвичай вона завжди швидко відповідала мені, а в такий пізній час ми лише й те робили, що листувалися. Я розчаровано зітхнув і відклав свій телефон. Спробував зручніше лягти на підлозі, але про комфорт тут можна було лише мріяти. Зрештою я знайшов більш-менш вдалу позу та заплющив очі. Здається, заснув на декілька годин, бо коли розплющив очі, то за вікном уже почало світати.

Потрібно було декілька секунд, щоб усвідомити все. Мій погляд відшукав дівчину, що спала на моєму дивані, закинувши одну ногу на ковдру. Футболка задерлася так, що було видно на лише її стегна, але й округлі сідниці. Я скривився, бо це явно не те, що мені хотілося бачити вранці. Чомусь почувався збоченцем, коли дивився на неї таку. Мене направду лякала наша різниця у віці, а ще я не міг сприймати її серйозно. Я підвівся та підійшов ближче до Божени. Підлога під моїми ногами заскрипіла, але її це зовсім не потривожило. Вона усе ще міцно спала. Нахилившись до неї, я схопив пальцями ковдру та почав витягувати її з-під тіла дівчини. Вона так міцно стиснула ковдру своїми ногами, що це зробити було майже неможливо. Божена раптом тихо застогнала крізь свій сон, пробурмотіла щось, а тоді перевернулася на інший бік обличчям до мене. Ковдра заплуталася в її ногах ще більше. Я ледве стримався, щоб не закотити очі. Це було зовсім не мило, як могло здатися на перший погляд. Мені нічого не залишалося, як схопити її за гомілку та підняти ногу дівчини. Погляд зупинився на незворушному обличчі Божени, частину якого прикривали темні пасма. Коли я нарешті звільнив ковдру від міцної хватки, то обережно накинув її на дівчину аж по шию. Мені хотілося максимально прикрити тіло Божени від своїх очей.

Я присів біля її обличчя та легко пальцями зачепив передні пасма волосся дівчини. Вони виявилися гладкими та приємними на дотик. У ніс знову вдарив солодкий аромат кокоса. Я відкинув пасма з її лиця, відкриваючи його. На ній зовсім не було макіяжу. Я не міг не помітити, якою вродливою насправді була Божена. У неї довгі підкручені вії, густі брови, акуратний носик і пухкі губи. Мої вуста ледь розтягнулися, коли я побачив веснянки на її носі та щоках. Їх було дуже мало і вони світло-коричневого кольору, але все ж помітні, якщо добре придивитися. Вона раптом зарухалася та поклала свою долоню на подушку поруч з обличчям. У неї довгі витончені пальці з акуратним манікюром бежевого кольору. Це я помітив ще вчора, коли вона зосереджено вимальовувала свій ескіз. Дивно, але мені чомусь подобалося спостерігати за нею та її роботою. Я наче втрачав лік часу, коли дивився на неї ось так. І забував абсолютно про все на світі. Як зараз, наприклад. Та мені не хотілося, щоб крізь сон Божена відчула на собі мій погляд і прокинулася. Вона точно б спіймала мене за тим, що я роздивлявся її тоді, коли дівчина спала. Я сам не розумів, чому робив це, тому швидко підвівся та поспішив до ванної кімнати.

Я встиг прийняти душ і зібратися, а Божена досі спала. Чудово! Отже, я встигну привезти сніданок до того, як вона прокинеться. Мій погляд знайшов поряд з її сумочкою розбитий телефон. Я спробував ввімкнути його, але нічого не вийшло. Можливо, мені доведеться навіть трохи більше часу, щоб знайти так рано новий телефон для неї. Схопивши гаманець та ключі, я вийшов зі своєї квартири, залишаючи Божену все ще на своєму дивані.

Коли я повернувся, то вона вже не спала. Божена сиділа на стільці у кухні в тому самому одязі, що і вчора. Я помітив, що диван був охайно застелений, а на ньому лежала складена футболка.

— Доброго ранку, — привітався я, коли увійшов до кухні.

Дівчина повернула голову в мій бік. Вона на мить напружилася, а тоді розслабилася та поставила на стіл свій розбитий телефон.

— Привіт, — відповіла Божена. — Куди ти ходив? Я коли прокинулася, то тебе вже не було.

— Ось! — Я поклав перед нею паперовий пакет. Вона потягнулася до нього та відкрила його. — Приніс для нас сніданок.

Божена глибоко вдихнула, а тоді закотила очі. У повітрі з'явився аромат свіжоспечених круасанів. Лінива усмішка розплилася на її обличчі.

— І це також тобі.

Очі дівчини збільшилися майже вдвічі, коли я передав їй коробку з новим телефоном. Вона невпевнено взяла її в руки та насупилася.

— Мені? — розгублено перепитала дівчина.

— Твій же розбився, — нагадав я. — Подумав, що нема сенсу ремонтувати. Краще купити новий. Що я, власне, і зробив.

Божена деякий час мовчки витріщалася на нього, а тоді поставила коробку на стіл та підсунула її до мене.

— Це дуже дорогий телефон, — сказала вона, ховаючи свій погляд. — Та ще й новенька модель. Я не можу взяти його.

— Я не питаю чи ти візьмеш. Я даю тобі його, — твердо мовив я. — Вважай, що це подарунок.

— Я не можу прийняти такий дорогий подарунок, — прошепотіла вона.

— Ти хочеш сказати, що твої батьки ніколи не робили тобі дорогих подарунків?

Я сперся до кухонного гарнітура, склавши руки на грудях. Кожна друга зраділа б такому подарунку, але її, схоже, щось не влаштовувало.

— Це інше! — Божена стрільнула в мене своїми очима. — Ти не мій батько. Я почуваюся винною, коли ти робиш мені такі дорогі подарунки.

— Перестань говорити ці дурниці, прийми подарунок і не дратуй мене, — сказав я, усе ще дивлячись їй в очі. — Ти зрозуміла?

Вона стиснула губи в пряму лінію. Її погляд знову опустився на коробку з новеньким телефоном.

— Тобі платять щось за те, що ти няньчишся зі мною? — раптом спитала вона. Я запитально підняв одну брову. — Що? Я просто не розумію, чому ти погодився на це.

— Я вже казав тобі. Твій батько попросив мене наглянути за тобою. А щодо телефону... Твій розбився, а я купив новий. На цьому все.

— Ти міг купити не такий дорогий, — пробурмотіла вона.

Мені хотілося закотити очі, але я стримав себе та підійшов до чайника. Уже сам відчував, що зголоднів.

— Зате у тебе тепер є змога робити ще крутіші фотографії у Парижі, — сказав я.

Мабуть, це були правильні слова, бо коли я глянув на Божену, то помітив, що вона усміхнулася. Її очі заблищали, коли вона відкрила коробку та взяла у руки новенький телефон. Не знаю чому, але я теж усміхнувся, хоча і повернувся спиною до неї, щоб вона не помітила.

— Що це за шум? — здивувалася Божена, прислухаючись до звуків.

Її рука з круасаном зависла в повітрі, а я вирішив не говорити їй про те, що в кутиках її губ залишилися крихти.

— Замінюють замок у твоїх дверях, — пояснив я. — Чи ти забула, що сьогодні уже повертаєшся до себе?

Я уважно подивився на неї, піднявши одну брови. Божена завмерла на декілька секунд, а тоді зніяковіло усміхнулася мені.

— Звісно, я все чудово пам'ятаю. Дякую, що прихистив мене і допоміг мені з ескізом.

— Коли плануєш завершити його? — поцікавився я.

— Хочу встигнути за ці вихідні, щоб у понеділок знову показати його комісії. Сподіваюся, що на цей раз вони приймуть.

— Приймуть, Божено. Обов'язково приймуть.

Її волосся майоріло на вітру, коли вона бігла в мій бік на цих невисоких підборах. Як тільки помітив Божену, то не стримав усмішки. Сьогодні на ній був черговий твідовий костюм, що складався з короткої спідниці та жакета чорного кольору. Насправді я вже звик бачити її такою, тому й не дивувався.

Я стояв біля свого автомобіля та чекав на неї після занять. Відвозити її та забирати — це вже була майже щоденна рутина. Вона раптом розкинула свої руки й кинулася мені на шию. Такого я явно не очікував, бо ми не були настільки близькими. Я був здивований і не знав, як поводитися у цій ситуації. Її руки так міцно зімкнулися на моїй шиї. Волосся дівчини лоскотало мене, а її щока була притиснута до моєї. Я не міг дозволити собі обійняти Божену у відповідь, тому легко поклав свою долоню їй на спину. Вона раптом запищала мені на вухо, а тоді трохи відхилилася назад, щоб глянути мені в очі.

— Вони прийняли! — радісно сказала Божена, усміхаючись так широко. — Їм настільки сподобався наш ескіз, що вони навіть думають про те, щоб внести його до модного показу на тижні моди.

Мабуть, вона навіть не помітила, що назвала цей ескіз "нашим", але я почув. Божена трохи відступила та підстрибнула декілька разів на місці. Здається, це вперше я бачив її такою щасливою. Вона з очікуванням дивилася на мене, наче їй була важлива моя думка.

— Ти молодчинка, — похвалив її. — Я ні на секунду не сумнівався у тобі.

— Без тебе у мене нічого б не вийшло, — сказала Божена..

Погляд дівчини був якимсь не таким, як зазвичай. У цей момент вона дивилася на мене абсолютно по-іншому, наче з дивним захватом, який я не міг зрозуміти.

— Не прибідняйся, — сказав їй я. — Це виключно твоя заслуга. Ти справді дуже талановита. А ще мені здається, що ти зараз у правильному місці.

— Ти справді так вважаєш?

— Звісно. Я впевнений, що приїхати сюди навчатися — це було найбільш правильне рішення у твоєму житті.

— Відверто кажучи, коли мені відмовили минулого разу, то я засумнівалася у собі, — зізналася Божена. — Подумала, що даремно приїхала сюди, але ти допоміг мені впоратися з цим і знову повірити в себе. Мабуть... Мабуть, я рада, що ти тут зі мною.

Насправді мені було дивно почути такі слова від Божени. Я думав, що їй так само неприємна моя присутність. Що змінилося за цих декілька днів?

— То ти сідаєш? — нагадав я, махнувши рукою на автомобіль.

— Ем... — Божена зам'ялася. — Ми з друзями хотіли відсвяткувати перші тижні навчання.

Я прослідкував за її поглядом і помітив компанію юних дівчат і хлопців. Вони стояли неподалік та, здається, чекали на неї.

— Відсвяткувати? — перепитав я, піднявши обидві брови.

— Т-а-а-а-к, — протягнула дівчина. Вона широко усміхнулася, але ця її усмішка абсолютно не сподобалася мені. — Ми хотіли спершу сходити кудись перекусити, а потім піти на вечірку в клуб.

Я ледве стримався, щоб не засміятися вголос. То ось для чого були всі ті хороші словечка про те, як вона рада бути тут зі мною? Її чарівна усмішка та наївний щенячий погляд довів мені, що Божена брехала, аби я піддався та дозволив їй піти на вечірку.

— Ти не підеш! — мій голос звучав твердо і суворо.

Усмішка на обличчі Божени впала. Вона напружилася та часто покліпала очима.

— Що? — розгублено перепитала дівчина.

— Ти не підеш! — повторив я. — Ти надто наївна, якщо думала, що я відпущу тебе саму на вечірку з цими сумнівними типами.

— Це мої друзі! І ти не можеш заборонити мені відпочивати.

— Ти чудово відпочинеш удома.

Я підійшов до пасажирських дверцят і відчинив їх для неї. Божена усе ще стояла на тому самому місці, міцно притискаючи до себе свою сумочку.

— Сідай! — наказав я.

Вона озирнулася назад на своїх друзів і знизала плечима. Дівчина усе ще продовжувала стояти. Я навіть подумав, що вона готова почати бігти, але це було б максимально тупе рішення з її боку. Вона високо здійняла голову та підійшла ближче. Дівчина зупинилася просто біля відчинених дверцят. Божена мало не спопелила мене своїм сердитим поглядом.

— Забудь усе, що я сказала раніше, — заговорила вона.

— Я й так не повірив тобі. Як бачиш, твої маніпуляції на мене не діють.

— Ти жахливий! І насправді я ненавиджу те, що мені доводиться проводити цей прекрасний час у Парижі з таким нахабою.

— Вау! — Я присвиснув, оглядаючись довкола. — Наступного разу, коли захочеш отримати мій дозвіл, то не кидайся мені на шию, показуючи свою вдавану радість.

— Дивлюся, ти дуже серйозно взявся за свої обов'язки наглядача. Мій батько безсумнівно буде в захваті. Та все ж є одне невеличке "але", яке ти не врахував, — Божена ступила на крок ближче та впевнено подивилася мені просто в очі. — Я вже достатньо доросла дівчина, Вадиме. Мені не потрібен твій дозвіл.

Вона востаннє глянула на мене, після чого сіла в автомобіль. Я видихнув, стримуючи свій гнів, а тоді гучно зачинив за нею дверцята. Усю дорогу Божена мовчала та дивилася у вікно. Коли автомобіль зупинився біля нашого під'їзду, вона просто-таки вистрибнула з салону, а тоді замкнулася у своїй квартирі. Мене це розізлило, бо я явно не наймався слідкувати за нею ще й на вечірках. Бракувало лише, аби вона напилася та зв'язалася з поганою компанією. Звісно, краще, якщо Божена залишиться вдома. Тоді й мені було спокійніше. Щоб не думати про неї, я увесь вечір займався дизайном автомобіля. Так зосередився, що навіть не помітив, як стемніло. І тільки я хотів піти в душ, як почув рингтон мого телефону. Я насупився, коли побачив на екрані знайоме ім'я.

— Так, слухаю! — відповів я.

— Привіт, — привітався Гордій. — Вибач, що турбую в такий час, але Поліна вже годину намагається зв'язатися з Боженою. Та чомусь не відповідає. У вас все добре?

Я відклав ноутбук і стиснув долонею своє коліно, відчуваючи, як в грудях наростає гнів і передчуття.

— Так, усе добре. Я забрав її з навчання, а тоді привіз додому. Мабуть, вона просто не чула дзвінків. Я зараз навідаюся до неї та перевірю.

— Гаразд, — погодився він. — Скажеш, щоб вона перетелефонувала нам, добре?

— Звісно.

Я стиснув у руці телефон і швидко підвівся з дивана. Схопивши з тумби нові запасні ключі від її квартири, я вийшов на сходовий майданчик. Мені не треба було навіть заходити у квартиру, бо я уже знав, що там виявиться порожньо. Але я увійшов, і там нікого не виявилося. Підійшовши до тумби, я міцно стиснув зуби, бо побачив на ній телефон. Прекрасно просто! Вона, бляха, втекла та ще й не взяла з собою телефону.