Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ну так що? Чи не хочете мені розповісти все докладніше? – з жахливою усмішкою спитав Костя, сідаючи на диван.
Дивлячись на цього розслабленого нахабу, я все більше і більше втрачала терпіння і здоровий глузд (якщо він у мене взагалі колись був).
– А загризти його не варіант? – навмисне гучним пошепком поцікавилася я в Маші.
- Навряд, - з награним смутком відгукнулася подруга.
- То що ти хочеш знати? - Поцікавилася я в Кості, повертаючись до цього суб'єкта.
- Все, - скромно відповів той.
Так, смерть від нестачі хоробрості та людської уваги цьому хлопцеві явно не загрожує.
– Звідки такі дегенеративні елементи, як ти, беруться? - Сумно пробурмотіла собі під ніс подруга і подивилася на мене, чекаючи вказівок.
- Гаразд, - я здалася, - ми тобі розповімо, але ти присягнеш, що більше про це ніхто не дізнається.
- Начебто мені хтось повірить, - озвався Костя, але під нищівним поглядом молодшої сестри пообіцяв, що мовчатиме, як риба.
Сподіватимемося, він мав на увазі не Немо.
- Ну, як ти зрозумів, ми перевертні, - почала подруга. – І ми можемо перетворюватися на вовків.
- У повню? – перебив хлопець.
– Ні, – твердо відрізала я. – Тоді, коли захочемо, але це потрібно робити досить регулярно, щоби не відвикнути.
- Тобто ви можете щоночі у вовків перетворюватися? – не зрозумів Костя.
Якщо він і далі так продовжить, я йому точно ковтку перекушу. Або просто пазурами полоснути можна.
- Чому ніч? - обізвалася Громова. – І вдень також.
- А звідки тоді взялися забобони щодо підмісячних перетворень? – не відставав Костя. - Ви навмисне правду приховуєте, чи що? Щоб вас дізнатися, складніше було? Щоб жилося спокійніше?
Він мене дістав. Він мене напевно дістав.
- Ось ще. Все набагато простіше, - пирхнула я.
- І? – перепитав хлопець.
- Вдень просто не хочеться.
- І все?! – не повірив брат Маші.
- Ага. Ну сам посудиш - сонечко світить, метелики літають, дітки бігають... ну які тут нахер перевертні? Навіть соромно якось стає.
- А в темряві, отже, не соромно? – гаденько посміхаючись, перепитав Костя.
Не знаю, які там асоціації у нього в мозку з'явилися, але вони мене напевно не спокушали.
– Ні. У темряві людям страшно, – пояснила Маша. — Два яскраві зелені очі, що світяться в темряві, з загрозливим гарчанням злякають набагато більше людей, ніж один маленький безневинний сірий вовк при світлі дня.
- Дивно, - задумливо промимрив хлопець. — Я тільки зараз помітив, що у вас зелені очі. Ви їх що, спеціально ховаєте чи приховуєте?
- Ні, сонечко, це просто справа в твоїй неуважності, - заспокоїла я брата подруги.
- А твій поганий характер – це теж наслідки звернення до вовка? – невинно поцікавився Андрій.
- Ні, - в тон йому відповіла я. - Але якщо тебе хтось "випадково" кусне до кісток, то знай: це дійсно наслідки звернення у вовка.
Брат Маші розсудливо заткнувся.
А моя подруга тим часом продовжувала:
- Ксю, тобі якусь новину спочатку: хорошу чи погану?
- Знаєш, у казках зазвичай кажуть «погану», тож почни з гарної, - зітхнула я.
- Ну гаразд, - Маша не змусила на себе чекати. – Вампіри не здогадуються про існування перевертнів, тож із цим у нас проблем виникнути точно не повинно.
- А яка погана? – недовірливо запитала я.
- У місті з'явилося кілька вампірів, які п'ють кров у людей і вбивають їх. За останні шість днів знайдено п'ять жертв, – розповіла мені Громова.
Я навіть не питала, звідки Марія все це знає, бо її батько працював у поліції, і дівчина цілком могла випитати ці факти у нього.
- А що дивного в тому, що вампіри п'ють у людей кров? – вліз у розмову Костя.
У цей момент мені так і хотілося вбити цього гада об стіну.
- Костюшка, - сказала я дбайливо дбайливим голоском, - якщо ти начитався дитячих книжок і надивився страшилок, то це не означає, що все сказане там - правда. Тільки деякі вампіри п'ють кров та вбивають людей. І ті, хто це робить, дуже небезпечні. Якщо когось такого побачиш – біжи і не озирайся.
- А якщо в мене буде ось це? – спитав брат Маші, піднімаючи зі столу кухонний ніж.
Я швидким рухом, майже непомітним людині, вибила ніж із його руки і моментально спіймала своєю.
Хлопець дивився на мене з неприхованим жахом.
- Повір, у вампірів реакція не гірша, - вкрадливо попередила його сестра і поклала ножа на місце. – Тому краще послухайся поради досвідченіших у цій справі людей.
– Людей? – єхидно перепитав Костя.
- Перевертніша, - поправила себе подруга.
І ось знову... у самий невідповідний момент у мене задзвонив телефон.
Помітивши незнайомий номер, я насторожилася, та, подумавши, вирішила відповісти.
- Ксю? - Почувся з трубки голос Алекса.
- Так, а що? - Мені зовсім не хотілося спілкуватися з цим нахабним суб'єктом, тому потрібно було швидше завершити розмову.
- Ти де? - Голос хлопця звучав... стурбовано?
Ох, матусі, тримайте мене... Миров про когось хвилюється. Я запишу цю розмову на диктофон, щоби було, що показати дітям!
- Я у подруги, Саша, - відповіла я, виділивши останнє слово.
Маша чула всю розмову (бо не обділили наших братів-перевертнів слухом), тож зараз подруга беззвучно хихотіла, а Костя намагався зрозуміти, що взагалі відбувається.
– Скажи адресу, – наказав Алекс.
Здавшись, я продиктувала цьому надутому ідіоту адресу, на що була терпляча і незаперечна відповідь: «Я до тебе заїду через десять хвилин».
- Чого він так розхвилювався? - Запитала подруга. - Турбується, що уб'є тебе не сам, і доведеться передати це право якомусь іншому вампірузі?
Маша знову зайшлася в гучному істеричному сміху, тому до тями дамочку довелося приводити, кинувши подушкою. Звичайно, не промахнулася.
- Ти чого? - Не зрозуміла подруга.
Я вишкірилася, переробивши кілька зубів у вовчі ікла. Повна деформація займає близько хвилини, тоді як часткова відбувається майже миттєво. Ну там... пазурі чи ікла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова », після закриття браузера.