Читати книгу - "Іскри ненависті, Rexana Keys"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Александр
Стою на вулиці роздаю накази охоронцям. Раптом біля мене щось падає ,Я обертаюсь і бачу її. Вона стоїть у вікні ,а біля моїх ніг лежить таця з їжею.Сука що вона робить думаю я і в ту ж мить біжу до неї в кімнату . Відкривши двері я стою в шоці, кімната вся догори ногами. Потрібно було бачити її перелякане обличчя я зупинився і застиг на місці щоб не лякати своє кошеня.
-Зупинись ,що ти робиш?- кажу я їй .
-Не подобається?+ так то я вчора теж просила зупинитися але тобі було байдуже !-кричить вона і починає викидати одяг вікно. Добре думаю я викидай .Але коли вона почала зривати з себе блакитну сукню яне міг цього бачити. Що я нею зробив літало в моїй голові . Я повільно підійшов до неї та обійняв. Її запах діяв на мене як сильний наркотик. Вона ридає ,а я не можу пробачити себе за те ,що я змусив її пережити.
Раптом вона відходить від мене та йде до ліжка але буквально за декілька кроків до нього вона мліє. Я швидко беру її на руки та везу в лікарню. В лікарні працює мій давній знайомий. Ми вийшли в коридор поки вона спала. Не знаю скільки пройшло часу ми говорили але Володька сказав ,що ми можемо увійти до неї. Володька- це я так називають свого друга , а так то він Володимир Ілліч. Обійшовши в палату ми побачили її з розплющеними очима і тут лікар почав ...
-Прокинулася, що ж ви дівчино нічого не їсте?- ваш організм виснажений геть подуріли зі своїми дієтами?
Вона мовчить лиш зрідка закочує очі. Я теж мовчу, бо не знаю що сказати.
-А ти Алексе - перериває тишину Володька- Чому не слідкуєш за своєю дружиною ?
Я не.... -намагалася сказати Мія але я її перебиваю -обіцяю лікарю я буду робити все ,що ви скажете буду дуже пильно дивитися за нею. Вона закочує очі ,певно не подобається те що я сказав. Пройшло декілька днів ми приїхали додому.
Майже цілу дорогу ми мовчали. Приїхавши додому вона одразу попрямувала в свою кімнату. В ній я прибрав завчасно уявляєте власноруч прибирав її кімнату. Якби мої дружки дізналися б про це то виставили мене б на сміх. Я йду за нею. Відкриваю двері і стою в порозі не входячи в неї
-Вибач мене ,я не хотів .Я тобі обіцяю ,що тепер все буде інакше, я не зайду в цю кімнату без твого дозволу тільки пробач.- Сказав я і зачинив двері. Я пішов в свій кабінет справ за ці дні назбиралось чимало але тут я почув якийсь рух охоронці почали метушитися я вибіг на вулицю і побачив що це напад. Напад на кого на Александра Андрійовича Дикого .
-Ах ви ж суки кров'ю в мене вмиєтесь!
Поки я відстрілювався біля будинку декілька людей зайшло в нього і через декілька хвилин вийшли з нею. Вона лежала в них на руках напевно приспали.
Попробуй тільки порухатись і вона одразу ж помре сказав мені один, а інший направивши пістолет на неї почали відходити до машин. Сказати, що я злякався це нічого не сказати щось всередині в мене горіло . Горіло і опікало моє серце .Так я хотів її захистити захистити бо я відчував щось більше ніж ненависть до неї але не зміг . Через декілька годин мені зателефонував Звір.
- якщо хочеш побачити дівку живою тоді заплатиш мені 3 млн. Якщо ні- дівка помре .
-Я згідний . Де і коли ?
-Я тобі повідомлю. Тільки не роби дурниць , а то ти знаєш що може статися.
Я почав думати . Де гарантія того, що отримавши гроші вони відпустять її живою . Так я думав до кінця дня, а потім вирішив що потрібно щось робити . Гроші для мене взагалі не проблема , я наготував їх, не міг ж я так ризикувати своїм кошеням .
Своїм? - сказав я голосно .- так своїм бо тепер я відчуваю до неї щось більше ніж ненависть , вона подобається мені . Вона одно з небагатьох яка подобається мені . Тут мені на телефон приходить повідомлення
-Шеф ми знайшли їх!- і позначка з місцем знаходження тих виродків.
-Ну я вам покажу як йти проти мене і як забирати те, що належить мені.
Одразу збираю людей по машинах беру пістолет і їду рятувати Мію . Під'їжджаючи до місця раптом на дорогу вибігає дівчина я різко торможу .
Побачивши її серце починає битися . Я виходжу з машини і одразу кидаюсь до неї.Вона кидається до мене і чіпляється за шию міцно мене обіймаючи .
-Забери мене звідси- тихо промовила Мія .
В ту ж мить я посадив її вмашину і ми поїхали додому .
-Псих ,-сказала вона -псих хто він ?
Я одразу зрозумів про що вона говорить . Але вирішив її налякати і сказав що про все подбаю.
-Як ти, щось болить,тебе образили?- питаю її ,а вона сидить .
-все добре -лиш відповіла .
Ага добре , я ж бачу твоє обличчя подумав я але вирішив більше її не турбувати .
Далі ми їдемо тихо .Приїхавши додому вона одразу ж біжить в свою кімнату. Спочатку я вирішив піти працювати але потім ноги саме повели до неї в кімнату. Хотів зайти, але згадав, що пообіцяв не турбувати її без дозволу.
Я стукаю в кімнату і питаю дозволу увійти вона на диво пускає мене.
Я навіть не пам'ятаю вже що я їй казав. Але під мою розповідь вона заснула. Вона заснула ,а я цілу ніч сидів і дивився на неї. Яка ж вона гарна коли спить. Невже я починаю закохуватись в неї подумав я. Десь під ранок сон взяв своє. Я заснув, а коли прокинувся побачив ,що лежу біля неї стискаючи її руку. На це вона нічого мені не відповіла ,я ж все-таки вирішив не турбувати її і повільно прибрав свою руку.
-Доброго ранку кошеня,- промовив я
-доброго, тільки я не кошеня- сказала вона мені трохи зі злістю.
Мені так подобається коли вона злиться але я вирішив більше не випробовувати долю. Вперше за весь час в її очах я не бачив ненависті. Вийшовши з кімнати я прийняв душ та спустився на кухню. Хлопці повідомили мені ,що з цими бандюками покінчено, а Звіра вони лишили мені . Я швидко зібрався і поїхав до них. Хотів дізнатися, що йому було потрібно від мене і показати хто тут головний. Приїхавши на місце я побачив своїх хлопців вони кинули погляд мені в бік складу і я одразу увійшов туди. Звір сидів на кріслі ,зі зв'язаними руками та ногами, на його обличчі було видно сліди побоїв та засохшу кров.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іскри ненависті, Rexana Keys», після закриття браузера.