Читати книгу - "Аріанель , Arachne "

"Гори звуть нас, Аріанель", - тихо сказав він, порушуючи тишу.

Принцеса кивнула, не зводячи очей з далеких вершин. "Ми повинні дістатися до них, - відповіла вона. - Там на нас чекає істина і моя доля".

З цими словами вони знову рушили вперед. Коні легко скакали по м'якій траві рівнини, залишаючи за собою тихі шерехи. Гори наближалися з кожним кроком, і разом з ними наближалися нові випробування, які Аріанель і Еленвен повинні були зустріти разом.

Коли Аріанель і Еленвен наблизилися до підніжжя гір, повітря навколо раптом стало важким і напруженим. Коні сповільнили кроки, і вони зупинилися, нервово поводячи вухами і пасуючи гривами. Раптом перед ними, на рівні їхніх очей, виникла перешкода — невидимий магічний бар'єр, який вагався і мерехтів у повітрі, наче щільна завіса з ниток, що світяться.

Аріанель поспішала і обережно підійшла до бар'єру. Вона підняла руку і торкнулася його кінчиками пальців. На мить простір перед нею спалахнув золотим світлом, і її долоня наче натрапила на невидиму стіну. Бар'єр озвався легкою вібрацією, ніби відганяючи її від свого кордону.

"Що це?" — задумливо спитала вона, озираючись на Еленвена. Її голос звучав спокійно, але всередині в неї закипала неспокій. Цей бар'єр був створений магією, і його призначення було зрозуміло — не дозволити нікому пройти далі.

Еленвен, що підійшов ближче, теж торкнувся бар'єру, і відчув його силу. Це була стародавня магія, сильна і старанно сплетена, що перегороджувала шлях. "Це захист, - сказав він, насупившись. - Напевно, це справа рук чорних ельфів. Вони не хочуть, щоб хтось проник у їхні землі".

Аріанель замислилась. Пророцтво, яке вона знайшла у вежі, наказувало їй йти в гори, але не згадувало про цей бар'єр. "Що ж тепер робити?" - пробурмотіла вона, роблячи крок назад. Цей бар'єр здавався їй непереборною перешкодою, але в глибині душі вона знала, що є спосіб його подолати, якщо вона зможе розгадати секрет його магії.

Вона заплющила очі, зосереджуючись на своїх почуттях та давніх знаннях, які їй передав Еленвен. "Цей бар'єр - випробування, - тихо сказала вона, розплющуючи очі. - Випробування на те, наскільки я готова йти до кінця заради своєї мети".

Еленвен уважно слухав її, готовий підтримати. "Ми можемо спробувати знайти інший шлях, - запропонував він. - Або спробувати зруйнувати бар'єр магією".

Аріанель похитала головою. "Ні, - сказала вона твердо. - Цей бар'єр не для того, щоб його руйнували. Він створений, щоб перевірити нас. Ми повинні знайти спосіб пройти крізь нього, не руйнуючи його, інакше це може спричинити гнів тих, хто його створив".

З цими словами вона зробила крок вперед, знову торкнувшись бар'єру, але цього разу вона вклала у свій дотик не силу, а спокій і рішучість. Вона зосередилася на поклику, який вів її до цих гор, і почала повільно рухатися вперед. Бар'єр піддався, і на мить світло навколо неї потьмяніло, ніби пропускаючи її через себе.

Еленвен спостерігав з подивом, як Аріанель повільно проходить крізь бар'єр, її постать майже зливалася з мерехтливими нитками магії. "Вона справді обрана долею", - подумав він, слідуючи за нею. Коли він зробив крок до бар'єру, то відчув, як магія обволікає його, приймаючи і його як супутника Аріанель.

Вони пройшли крізь бар'єр, і перед ними відкрилися гірські стежки, що вели вглиб темних суворих хребтів. Тепер їхній шлях лежав далі, в самому серці гір, де на них чекало ще більше випробувань і, можливо, відповіді на всі їхні запитання.

Пройшовши через магічний бар'єр, Аріанель та Еленвен продовжили свій шлях вузькою гірською стежкою. Навколо них тяглися суворі краєвиди, величні й трепетні. Високі скелі височіли по обидва боки стежки, немов мовчазні сторожі, що приховують у своїх надрах таємниці давніх часів. Пориви вітру, здавалося, несли з собою шепіт минулого, а холодне повітря лоскотало шкіру, пробираючись під одяг.

Стежка петляла між гострими скельними виступами та глибокими ущелинами. Місцями вона була так вузько, що їхні коні важко проходили нею, обережно переступаючи через каміння і коріння, що проривається крізь тріщини в скелях. Під ногами відчувався кожен крок, кожен камінчик, змушуючи їх бути уважними та обережними. Внизу, у прірвах, таїлася нескінченна темрява, що нагадує, що один невірний крок може стати фатальним.

Аріанель вела за собою, слідуючи інтуїції та поклику, який не залишав її. Вона відчувала, що мета була близькою, але шлях до неї був важким і небезпечним. Незважаючи на втому, її воля залишалася міцною, а думки про дідуся-короля і пророцтво надавали їй сил.

Еленвен їхав за нею, постійно оглядаючись на всі боки, стежачи за їхнім оточенням. Йому здавалося, що в тіні скель за ними хтось спостерігає, але щоразу, коли він намагався розглянути це, його погляд натикався лише на похмуре каміння та тіні. Проте він не міг позбутися відчуття, що вони не одні в цих горах.

"Ми вже близько, - тихо промовила Аріанель, порушивши тишу, - я відчуваю це".

Еленвен кивнув, розуміючи, що вони вступають у найнебезпечнішу частину їхнього шляху. Попереду на них чекали ще більші випробування, і ніхто не знав, що може ховатися за наступним поворотом. Але вони були готові йти до кінця, адже від їхнього успіху залежало майбутнє не лише їхньої сім'ї, а й усього ельфійського народу.

Попереду, серед похмурих і загрозливих піків гір, з'явився темний зів печери. Стежка, якою вони йшли, раптово обірвалася прямо біля її входу, немов сама земля попереджала про те, що далі йти небезпечно. Печера виглядала зловісно, ​​її стіни були вкриті мохом та стародавніми, ледь помітними символами. Зсередини тягло вогкістю та холодом, ніби там мешкала сама темрява.

Аріанель зупинив свого коня, і Еленвен завмер поряд з нею. Обидва мовчали, усвідомлюючи, що перед ними знаходиться місце, яке зберігає відповіді на їхні запитання, але й таїть безліч небезпек. Здавалося, що сама печера закликає їх увійти, але водночас щось утримувало їх на місці.

Аріанель дивилася на темний прохід, відчуваючи, як серце її завмирає від невідомого страху та передчуття. Її розум казав, що цей крок може стати вирішальним у їхньому шляху, але інтуїція підказувала, що саме тут вони знайдуть те, що шукають.