BooksUkraine.com » Любовне фентезі » Кохана мого боса, Iren 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

31
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кохана мого боса" автора Iren. Жанр книги: Любовне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:

Переконавшись, що "ціль" зайшла в будинок, одразу натискаю на телефоні таймер.

- Відлік почався, як і моя спроба тебе забути. Будь ласка, сховайся. Я не хочу бачити це... Я хочу тебе забути.

Вже кричав сидячи в автомобілі і дивився на двері, що зачинились. Така чарівна, одна єдина, не моя… За ці місяці мої почуття нікуди не зникли, а тільки зросли. Я б радий був поїхати. Не бачити її. Спробувати забути. Але моя робота не дає цього зробити. І в котре, думки малюють її силует, а моє серце рветься до неї, в надії, що його приймуть. Я не знаю навіщо написав ту записку і навіщо вона мені, але я сподіваюсь, що колись зможу забути цю дівчину. Сподіваюсь…

60д:24г:59хв:58сек

60д:24г:59хв:57сек

60д:24г:59хв:56сек

60д:24г:59хв:55сек

60д:24г:59хв:54сек

60д:24г:59хв:53сек

Пройшло хвилин тридцять. Зараз, сподіваюсь, що ця записка хоч якось допоможе, бо якщо вона сама не втече, я вже і не знаю що робити. Знову дивлюся на відлік , який дає два місяці щоб або бути з нею, або забути раз і на завжди. Це вже вирішено. Хоч і тільки встановив таймер, а вже хочеться зупинити і тікати куди очі дивляться, намагаючись загасити чимось почуття. Але не можна. Тільки не в цю секунду. Бо як ще я дізнаюсь більше?

Ось вона вже виходить. Нарядна, гарна, неймовірна. Її посмішка просто чарівна, а очі сяють. Нажаль не через мене, а через зустріч з моїм шефом. Якби міг, я хотів би поговорити з нею, але після того випадку з кімнатою, більше навіть не намагався, щоб не нервувати друга, або просто намагався так думати, та і вона не шукала зустрічі. Виправдовуюсь? Так. Я знаю її розклад на пам’ять. Вже сотні можливостей було підійти до неї, заговорити, хоча б побачити, як вона дивиться тільки на мене, хоч секунду… Але я стою позаду неї, не в силах підійти і лише спостерігаю… І мені згадується той момент коли ми випадково зустрілись поглядами біля магазинчику. Від одних спогадів серце починає битись в шаленому ритмі. Я міг тоді залишитись на місці, спробувати хоча б... та мені здається, що якщо б це повторилось, я знову не залишився стояти очікуючи її, а пішов спостерігати за нею здалека. Ідіот! Сам себе колами веду. Тепер і ця записка... Де ж всі мізки розгубив?  

Коли вона прийшла до кафе, в якому вони планували зустрітись, мені ткнули носом що зайвий. Стиснув зуби, я кивнув і пішов. От тільки... чи вдасться? Випадок повторився. Я знову виявився третім зайвим. То що мене ще тримає?

Я намагався знайти аргументи для самого себе, а в цей час телефон знову видав черговий дзвін, нагадуючи про сповіщення та пропущені дзвінки. Я перевів свій втомлений погляд на цю "коробочку" посилань та, хмикнув, взяв до рук. Як і виявилось багато повідомлень від знайомих. " Допоможи! В нас знову не працює каво-машина!" " Юстине, у нас сьогодні зустріч, а ми не можемо знайти договір!" "РЯТУЙ! У НАС ТУТ БАМПЕР!" "Юстинонька, вибач. Я випадково втопила телефон, той що ти мені давав, допоможеш?" "Друже, рятуй! У мене побачення, а я взагалі не знаю що мені робити!" "Юні! Ти мене пробач! Я випадково розбила вазу, що ти хотів подарувати подрузі! Вибаааач!" " Юстин! Ми чекаємо тебе! Де ти ходиш? У нас же зустріч була призначена!" "ТРЕБА ТВОЯ ДОПОМОГА! У НАС ТУТ ЧП! ЧЕКАЄМО!" "Юстин... тут таке діло... я вагітна. Що мені сказати моєму чоловіку? Він же ще казав що не готовий до дітей" "Юсті! У нас тут вечірка, а ми ніяк не можемо розібратись з сусідами, вони вперлись руками та ногами і вимагають все негайно припинити. Приїдь розберись!" "Брате, у нас тут деякі розбірки, потрібне твоє плече допомоги!" "Любий, ти не знаєш де зараз мій чоловік? Він на дзвінки не відповідає!" Останні повідомлення від друга та подруги просто стали жирною крапкою.

Дістало весь час розгрібати ці пусті проблеми. І це тільки повідомлення, а в мене ще сотні пропущених від інших людей, які забули про СМС, як я просив. От що їм всім потрібно? Вічно допоможи-допоможи, а я один! Я про сон навіть в мріях не можу думати бо і туди встигнуть додзвонитись! А я ще хотів сім'ю... Але знову вхідний виклик натякає - сім’я почекає.

Тяжко зітхнув, я ще раз поглянув на свого янгола, що зараз посміхалась моєму другу. Ковтнув гіркий ком, пішов відповідати на дзвінок, а після кожному передзвонювати та відповідати на повідомлення. На зустріч все ж таки відмовився їхати, задовільнив всіх своїм відео дзвінком, де все роз'яснив. Що стосувалось чергових розбірок мого любого друга - то там також все швидко вирішилось. Тільки-но я приїхав, а вони вже всі гуляли та веселились. Тільки дарма час згаяв. Із сусідами було важче, довелось багато пообіцяти, щоб молодші брати та сестри моїх знайомих змогли "відпочити". А тут вже і час до другої наближається.

Будучи втомленим від наче нічого такого, я повільно пройшов до бібліотеки. Знаю, що Юстини там сьогодні не буде, але мені і самому полюбилось це місце. Тиша… напевне це головне, що мене привабило, після того, як та «мешканка» переїхала до іншого міста. Але навіть в думках, не зізнаюсь собі, що це через Юстину. Я ж типу зараз не зізнавався… Так? Все таки це місце незвичне, не дивлячись на те… От же ж… Чи то мені так пощастило, чи цю "мешканку" бджоли сюди випадково занесли. Бо тільки вона мене побачила, вигляд був такий, що готова мене знову шафою обдарувати. Хоча я тільки про це і думати забув. Хочу відпочити і все, а головне в тиші.

Тому, переступив поріг бібліотеки, я взяв книжку першу ліпшу, що рукою зачепив, пішов у закуток. І хоча взагалі тут не частий гість, але чогось саме тут я відчуваю спокій. Наша перша зустріч з нею. Вона все така ж прекрасна, чарівна, неперевершена. Але годі! Досить думати про неї.

Сів у зручне крісло, відкрив і почав читати. Десь на середині, гірко посміхнувся і, прикрив очі, оперся головою о стіну.

- Так, ми з Мавкою чимось схожі. Нам обом "пощастило".

Прикрив очі і на мить уявивши, як Юстина посміхається, я і сам посміхнувся, але одразу ж відкинув ці думки - повернувся до читання. Та кінець книги був перерваний раптовим шумом біля мене. Перевів погляд з книги на підлогу, не поворухнув зовсім головою, побачив що там лежать книги. Не довго розмірковуючи, вирішив подивитись, хто ж так полюбив літературу, що випробовує підлогу на міцність. І яке було моє здивування, коли перед собою я побачив Юстину.

1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана мого боса, Iren», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохана мого боса, Iren"