Читати книгу - "Змії вміють кохати, Любава Волошин"

Дорога манила і кликала пришвидшити темп. Вони рухались час від часу обговорюючи послідуючі дії. Друзі були стурбовані майбутнім і немали слів,щоб виразити своє хвилювання.

Салазар підвівконя до Годрика.

-"Не віриться,що вже завтра ми будемо на місті."

-" Не віриться,щой це не сон і я коїться насправді."- Годрик виглядав занепокоїним і здавалось соромився  цього.

 Вже якиїсь час вони їхали у північному напрямку,щоб найшвидше опинитись на березі темного озера,що розкинулось біля лісу. Салазару здалось що крізь кромку непроглядно мраку дерев він побачив відблиски води та нажаль проїхавши ще якихось час він зрозумів,що це лише уява.

-"Стільки часу ми тратимо на цю дорогу. Невже нікому раніше не приходило в голову винайти чари для переміщення. Од би так захотів і ти в іншому кінці світу,немов птах."- Годрик бува злий та виснажений.

Вже  декілька тижнів його настрій бажав кращого. Та і всі вони були стурбовані і спантеличені. 

-"Ну то стань першим."- усміхнулась Хельга і почухала за вухом борсука якого підібрала нещодавно  у лісі.

Тварина поранила ногу і лежала біля узлісся і Хельга не змогла проїхати повз. 

"Занадто добра душа."- подумав Салазар у той момент. Для нього досі було незвичним ставлення товаришів до всіх і всього.Відлюдькуватий спосіб життя давався в знаки.

Ночувати знову довелось в лісі. Непроглядно зустота гілок украла можливість дивитись на зорі. Салазару не сталось, він розмірковував про майбутнє, рука гладила перстень,Онікс спав біля ніг, але його ніздрі були широко відкритими,змій чатував. Прислухався до всього навкруг і в одну мить рвучко підніс голову і позплющив очі.

Здивований Салазар сів. По лісу пронісся ледве вловимий вухом шепіт перселмовця.

-"Що стурбувало тебе?"- спитав Салазар в змія.

-"Ми не одні. З усіх сторін."-ввдповів змій.

-" Годрик!"- крикнув Салазар. Та разом з Годриком зіскочили і жінки.

Разом з ними на полянку де ночували товариші з усібіч вийшли неймовірні створіння. Напів людина,напів кінь -кентаври.

-" Що забули ви  на землі нашій?"-  запитав у Годрика темношкірий  кентавр при цьому націлюючи в груди Грифіндору стрілу.

-" Ми подорожні,які хочуть вийти з цього лісу і не можуть. Не ов усі стежки заплуталися в клубок і водять кругами. Ми прийшли без злого умислу і не хочемо принести ні лісу ні його жителям шкоди."- відповіла на питання кентавра Хельга.

Здається Кентавр був здивований словами відьми. Що правда думав він не довго.

-"Кругами ви і справді чи мало наїзди. Та це не наші проблеми. З якою метою ви проклали шлях через наші землі?"

-" Нашою метою є підгір'я,що розкинулось біля темного озера на узліссі. Туди лежить наш шлях і там чекає нас робота."- Хельга дивилась прямо в очі кентавру  і затамувала дихання, немов боялась незадовільної відповіді від скакуна.

-" Не ту відповідь я хотів почути."- він загартував на місті і почав гребсти копитом землю немов готуючись до нападу.

-"У тому підгір'ї ми збудуємо замок. Де безліч поколінь обдарованих дітей будуть здобувати знання."- Салазар був вражений як грамотно Хельга вела діалог з цими дикунами. Та кожен знав,що діти і знання були для кентаврів тотожними недоторканності. Бо їх вони цінили найбільше.

Кентавр опустив голову і лук. Змахнув рукою і його товариші спокійно розійшлись в усіх напрямках зникаючи в лісовій гущі.

-" Коли зійде сонце, оберіть шлях,що буде тягнутись ліворуч від нього. Він приведе до темного озера."- і розвернувшись і він зник у хащі.

-" Хельго,ти нас врятувала."- Ровенна знесилено упала на землю,здавалось після напруги ноги відмовлялись тримати її.

-" Вони б не нашкодили нам. Однак якщо ми плануємо будувати школу біля їхніх угідь то на варто не воювати,а товаришувати з кентаврами. Вони дуже вірні союзники."- промовила спокійно Хельга.

-"Завтра ми будемо на місці."- Салазар усміхнувся. Нарешті ця безглузда мандрівка знову отримає сенс. 

І ціль їхня,що вже так близько знаходилась  освітила обличчя товаришів посмішками. Залишилось дочекатись перших променів сонця.