Читати книгу - "Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест"

— Баранячий шлунок фарширований сумішшю з подрібненого ліверу, цибулі, приправ та ками , — літня офіціантка-ельфійка терпляче пояснювала Либерті тонкощі приготування відомої шотландської страви,  — подається з товченою картоплею та кочереґою. Будете замовляти?
— Так, і ще кухоль червоного елю. 
Містер Ругару здивовано спостерігав, як дівчина зголодніло озиралася навколо, голосно ковтаючи слину. 
— Либерті, — коли ми вже є друзями, то чи можу я спитати тебе дещо особисте?, — наважився на питання Вовкулака, маючи власні підозри щодо акселерованого апетиту своєї подруги. 
— Звичайно, — кивнула головою дівчина, хвацько розрізаючи навпіл шотландське яйце. 
— Твоєму апетиту можна позаздрити!, — захоплено сказав Ругару, — що посприяло твоїй глибокій зацікавленості їжею? 
— Моя подруга, Мавка, думає, що перетворююсь на злидню, — серйозно сказала Либерті, захоплено розглядаючи чудернацьку тарелю з славнозвісним гаґґісом, — тому,  якщо ми не знайдемо способу зустрітися з Меріголд Макчур, то невідомо скільки я протягну у своїй малозрозумілій формі існування. Дівчина поклала собі до рота перший шматок невідомої їй страви. 
— Ммм, це дуже смачно! —  вигукнула вона, запиваючи їжу червоним елем. 
Вовкулака здивовано спостерігав за дівчиною. Здавалося, що вона абсолютно насолоджується життям, не хвилюючись за наслідки дії злиденної отрути. 
— Даремно ми дозволили Злидням викрасти Грегорі, — Либерті знову відрізала добрячий шмат гаґґісу, — якби ми його врятували, то він би нас познайомив з його матірʼю. І тоді ми могли б попросити про послугу. Мені ліки, які зупинять моє перетворення, а тобі — можливість контрольованих і рекреаційних перетворень. 
На обличчі у Ругару зʼявилася гидлива гримаса. Вовкулака згадав, як рятував дівчину у порталі, шматуючи Злиднів зубами. Він так надихався злиденного гною, що потім ще декілька місяців мусив проходити детоксикацію під пильним доглядом Марі Лаво. 
— В цьому немає необхідності. Меріголд  Макчур знає де її син, як і вона дозволила цьому викраденню статися. Вовкулака з задоволенням зробив великий ковток ароматного скотчу.
— Вона дозволила Злидням викрасти власного сина? – здивувалася Либерті. 
— Грегорі вже не дитина, хоча й може справляти таке враження. Він талановитий хімік, але материна слава йому не дає спокою. Грегорі винайшов формулу для таблеток забуття. Пігулки мали допомагати людям з пост травматичним синдромом. Але Меріголд відмовилася продавати їх під брендом " Чорнобривців", тому що формула вимагала вдосконалення, хоча деякі тести мали позитивні результати. Грегорі тим часом нишком продав партію недосконалих пігулок Злидням на чорному ринку. Ті тестували таблетки  на поневолених істотах. Вони спочатку забували про своє минуле, виявляли покору та слухняними, але згодом несподівано усе згадували. Замість слухняності у них зʼявлявся опір поневолювачам. Хіміки Злих Злиднів так і не зрозуміли, як впоратися з цією побічною дією. 
— То у барі Злидень дав Грегорі ту пігулку?— здогадалася дівчина, згадуючи дивну поведінку чоловіка. 
— Так, — такі методи типові для Злиднів. 
— Звідки ти знаєш, що Меріголд вже відомо про це викрадення? 
— Ти звернула увагу на кількість квітів у місті? 
— Так. Але до чого тут квіти? 
—  "Чорнобривці" є також найбільшим постачальником квітів у цілій країні і поза її межами. 
— І що? — Либерті нарешті впоралася з гаґґісом і поглядала скоса на перелік десертів у меню. 
— А те, що Меріголд розмовляє з квітами. І, як виявилося, останні дуже люблять увагу і догляд, тому охоче шпигують для Меріголд. 
— Ти думаєш вона знає про нас? 
— Думаю вже так. — він виразно подивився за спину Либерті. Дівчина озирнулася і побачила у куті кімнати декоративний кущ троянд у керамічному горщику. Їй навіть здалося, що з ніжних пелюсток стриміли великі рожеві вуха. Либерті  обережно відсунула крісло якомога найдалі від куща-шпигуна. 
— Навіщо їм Грегорі? — зашепотіла вона. 
— Злидням відомо, що вона може вдосконалити формулу. Я думаю вони запропонують обміняти її сина в обмін на нову формулу пігулок. 
— То який у нас план? 
— Дочекаємося фестивалю. Ймовірно, що Злидні влаштують терористичний акт. 
— Терористичний акт? То що ж нам робити? Хіба наша бездіяльність не наражатиме людей на небезпеку?, — обурилася Либерті, на мить забувши про їжу. 
— Я не знаю, що станеться напевно, але …
У дверях пабу “Last drop“ зʼявилася постать високого чоловіка, яка неймовірно зацікавила Ругару. Той раптом замовк і пильно вдивлявся у обличчя незнайомця, рухаючи ніздрями. Стрункий, чорний чоловік у яскраво жовтій сорочці привітно усміхнувся широкою посмішкою офіціантові і попрямував до бару. 
— Хто це? , — з цікавістю спитала Либерті, спостерігаючи за збентеженим Ругару. 
— Друг. Ходімо, я вас познайомлю.
Либерті вперше бачила завше стриманого Ругару таким схвильованим. Той поспіхом схопився зі стільця і рушив до незнайомця, який сидів за шинквасом. Дівчина рушила за Вовкулакою. 
— Моє вітання, Докторрре, — рикнув від хвилювання Ругару, майже впритул наблизившись до таємничого чоловіка. Той обернувся, зустрівшись з золотавими очима Вовкулаки. 
— Серпень , 2005 року, — вигукнув він, — ураган Катріна, Луїзіана! Чоловіки обійнялися, Либерті спантеличено дивилися на обидвох, не розуміючи, що відбувається. 
— Мій друже Ру! Якими вітрами? 
— Цікавлюся музичними фестивалями віднедавна, — відповів Ругару, випустивши чоловіка з міцних обійм, — дозволь мені познайомити тебе з моєю чарівною супутницею. Це Либерті. 
Незнайомець підвівся і галантно вклонився дівчині. 
— Дівчина-легенда з Землі Предків!, — у голосі чоловіка прозвучало захоплення, — яка неймовірна честь! Моє вам шанування. Знаю, що народ вашої землі переживає трагічні історичні часи. Я Доктор. 
Либерті потисла руку чоловікові. 
— Вибачте, не розчула вашого імені, — сказала дівчина, — доктор хто?
— Просто Доктор, — білозуба посмішка чоловіка осяяла все приміщення, — чи можу я пригостити вас шотландським скотчем? 
— Я б з задоволенням випила за знайомство, але мушу йти, — відповіла дівчина любʼязному незнайомцю. 
— Я охоче приєднаюся, — відповів Ругару, — дозволь мені викликати таксі для моєї супутниці. 
Либерті та Ругару вийшли на вулицю, очікуючи Убер. 
— Хто цей чоловік?— спитала дівчина свого замріяного супутника. 
— Місцева легенда, — відповів той, — Лорд Часу. Останній представник свого виду. 
— Здається, вас повʼязує спільна історія? — висловила своє припущення Либерті, яку неймовірно зацікавив таємничий Лорд Часу. 
— Ще й яка!
Ругару попрощався з дівчиною, грізно подивившись на водія Уберу. Молодий Гном з переляку втягнув голову у плечі. Либерті дуже хотілося дізнатися більше про таємничого Доктора, але гаґґіс виявився важкою їжею для її шлунку. Закривши дверцята автівки, вона полегшено зітхнула. Сонна Либерті була вдячна водієві, який швидко мчав порожніми, нічними вулицями до готелю, де вона зупинилися.