BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Таємничий острів 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємничий острів"

160
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємничий острів" автора Жюль Верн. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 160
Перейти на сторінку:
справі, справі їхньої колонії, усьому, чого вони зуміли домогтися своєю працею? Невже пірати, — тепер уже не залишалося сумніву в тому, що екіпаж брига складається з морських розбійників, — відвідували і раніше цей острів? Інакше, підпливаючи до нього, вони не піднімали б прапор. Чи висаджувалися вони колись на його берег? Якщо так, то це пролило б світло на деякі поки ще загадкові обставини. Раптом переховуються де-небудь на недослідженій частині острова їхні спільники, що тільки й чекають висадки, щоб приєднатися до своїх дружків?..

Ні на одне з цих питань, які Сайрес Сміт ставив собі подумки, він не знаходив відповіді; розумів тільки, що з прибуттям піратського брига колоністи наражаються на серйозну небезпеку.

Проте його товариші та й він сам твердо вирішили чинити опір до останньої можливості. Чи багато піратів? Чи перевищують вони чисельністю колоністів, наскільки краще озброєні прибульці — ось що необхідно було довідатися в першу чергу! Але як дістатися до брига?

Спустилася ніч. Молодик, що потьмянів у призахідних променях, уже зник з небосхилу. Глибокий морок огортав острів і море. Важкі хмари обклали обрій, не пропускаючи жодного променя світла. З настанням сутінків вітер зовсім стих. На деревах не шелестіло листя, ледачі хвилі безшумно набігали на берег. Корабель зник у пітьмі, вогні на ньому загасили, і якщо він продовжував іти поблизу острова, уже неможливо було визначити його місцезнаходження.

— Е, хтозна, — вимовив Пенкроф. — Може, цей клятий бриг піде вночі, а ранком ми й сліду його не знайдемо.

Неначе у відповідь на зауваження моряка, над морем блиснув яскравий спалах, і пролунав гарматний постріл.

Бриг був, як і раніше, тут і мав на борту артилерійські гармати.

Між спалахом вогню і звуком пострілу минуло шість секунд.

Отже, бриг знаходився на відстані милі з чвертю від берега.

І в ту ж хвилину до колоністів донісся брязкіт ланцюгів, які з гуркотом спускалися через клюзи.[50]

Судно кинуло якір неподалік від Гранітного палацу.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Нарада. — Передчуття. — Пропозиція Айртона. — Пропозиція прийнята. — Айртон і Пенкроф на острівці Порятунку. — Норфолкські каторжники. — Їхні плани. — Героїчна спроба Айртона. — Повернення. — Шестеро проти п’ятдесятьох

Тепер уже не залишалося ні найменшого сумніву щодо подальших намірів піратів. Вони стали на якір біля острова і, звичайно, завтра на шлюпках спробують досягти берега.

Сайрес Сміт і його товариші готові були діяти, але при усій своїй рішучості вони дотримувалися обережності. Їх не виявлять лише тоді, коли пірати, висадившись, обмежаться оглядом берегової смуги і не вважатимуть за потрібне проникнути всередину острова. Хто знає, можливо, вони й справді хочуть тільки запастися прісною водою в ріці Віддяки і, можливо, не помітять ні моста, перекинутого через ріку за півтори милі від гирла, ні ознак господарювання людини в Нетрях?

Але заради чого вони тоді підняли на щоглі чорний прапор? Заради чого стріляли з гармати? Звичайно, з чистих хвастощів, якщо тільки цей постріл не означав, що відтепер вони, новоприбулі, — господарі острова. Сайрес Сміт знав тепер, що бриг озброєний, як кажуть, до зубів. А чим можуть відповісти колоністи острова Лінкольна піратським гарматам? Рушничними пострілами, і тільки.

— І все-таки, — зауважив Сайрес Сміт, — до нас так легко не підберешся. Тепер, коли отвір колишнього водостоку надійно вкрито очеретом і травою, ворог не зуміє його знайти, а отже, і проникнути до Гранітного палацу.

— А наші плантації, наш пташиний двір, наш кораль, наші майстерні, усе наше добро! — закричав Пенкроф і навіть тупнув ногою. — Та вони все знищать, все зруйнують за які-небудь дві-три години.

— Можливо, що й так, Пенкрофе, — відповів Сайрес Сміт, — але ми неспроможні їм перешкодити.

— Чи багато їх? Ось у чому питання, — додав журналіст. — Якщо їх не більше десятка, ми з ними впораємося, а ось якщо їх сорок, п’ятдесят або ще більше, тоді…

— Містере Сміт, — раптом озвався Айртон, підходячи до інженера, — я хочу попросити вас… Дозвольте мені…

— Що саме, друже мій?

— Дозвольте мені пробратися на бриг і довідатися, яка чисельність його екіпажу.

— Але, Айртоне, — нерішуче заперечив інженер, — це значить ризикувати своїм життям.

— А чому б і ні, містере Сміт?

— Це вже більше, ніж виконати свій обов’язок.

— Я й повинен зробити більше, ніж просто виконати обов’язок, — відповів Айртон.

— Ви хочете дістатися до судна на пірозі? — допитувався Гедеон Спілет.

— Ні, я хочу спробувати уплав. Людина легко прослизне там, де не пройде пірога.

— А ви знаєте, що до брига миля з чвертю? — запитав Герберт.

— Я ж гарний плавець, містере Герберт.

— Але, повторюю, ви ризикуєте життям, — зауважив інженер.

— Ну й що з цього, — заперечив Айртон. — Я прошу вашого дозволу, як милості, містере Сміт. Для мене, можливо, це єдиний шанс повернута собі почуття гідності.

— Що ж, відправляйтеся, Айртоне, — сказав інженер; він розумів, що відмова нескінченно засмутила б колишнього злочинця, який став чесною людиною.

— Я піду з вами, — раптом запропонував Пенкроф.

— Ви мені не довіряєте! — вигукнув Айртон і покірно додав: — Що ж, я цього заслуговую.

— Та ні ж, ні, — палко запевнив Сайрес Сміт, — ні, Айртоне! Пенкроф не сумнівається у вас. Ви просто не зрозуміли його.

— Справді, — підтвердив моряк, — я тільки хотів запропонувати Айртону провести його до острівця. Хто знає, чи не висадився на сушу хто-небудь з цих шибеників, і вдвох, звичайно, краще, ніж одному, перешкодити їм забити на сполох. Я почекаю Айртона на острівці, а на бриг він вирушить без нас, адже він перший запропонував це.

Пропозицію Айртона прийняли, і він почав готуватися до походу. Як не зухвало виглядав його план, одначе під покривом нічної темряви він міг увінчатися успіхом. Айртон розраховував, діставшись уплав до судна, вчепитися за снасті й спробувати визначити чисельність екіпажу і дізнатися наміри піратів.

У супроводі інших колоністів Айртон і Пенкроф спустилися на берег. Айртон роздягнувся і натер усе тіло жиром, що, як відомо, дозволяє людині легше переносити низьку температуру. Бо хто знає, можливо, доведеться провести в холодній воді не одну годину.

Тим часом Пенкроф і Наб вирушили за пірогою, що стояла на причалі за сотню кроків звідти вгору по ріці Віддяки; коли вони повернулися, Айртон уже приготувався.

Хтось послужливо накинув на його плечі теплу ковдру, і поселенці по черзі потисли його руку.

Пірога, в яку сіли Пенкроф і Айртон, відчалила від берега.

Обох мандрівників незабаром поглинув морок — було вже пів на одинадцяту. Колоністи мовчки вирушили в Нетрі чекати повернення сміливців.

Пірога швидко перетнула протоку і причалила до берега острівця. Айртон і Пенкроф

1 ... 109 110 111 ... 160
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємничий острів"