Читати книгу - "Будденброки"

— Ідуть, Томе! Тебе вибрано, а Герман Гагенштрем провалився!

Це було в п’ятницю. А вже другого дня сенатор Будденброк стояв у ратуші перед кріслом небіжчика Джемса Меллендорфа в присутності батьків міста та представників громадської ради і складав таку присягу:

— Присягаюсь сумлінно виконувати свої обов’язки, скільки стане моєї сили дбати про добробут держави, твердо дотримуватись конституції, чесно порядкувати громадським майном і на службі, а також під час будь-яких виборів, не зважати ні на власну користь, ані на родинні чи дружні почуття. Присягаюсь пильнувати державних законів і ставитись справедливо до кожного, чи він буде багатий, чи вбогий. Присягаюсь не розголошувати того, чого не слід розголошувати, а особливо тримати в таємниці те, що мені буде таємно довірене. І хай поможе мені господь!

Розділ п’ятий

Наші бажання та вчинки випливають з певних потреб наших нервів, які важко визначити словами. Те, що в Томаса Будденброка вважали за «франтуватість» — його увага до свого зовнішнього вигляду, нахил до розкоші в туалетах, — насправді було чимось зовсім інакшим. Спочатку — тільки прагненням ділової людини завжди почувати себе акуратною і бездоганною з ніг до голови, оскільки це почуття додавало впевненості. Але з роками вимоги, які він ставив сам до себе і які люди з його оточення ставили до його здібностей і сили, зростали. Він був переобтяжений повинностями, власними й громадськими. На засіданні ради, коли ділили обов’язки між сенаторами, йому випало керувати відділом податків. Але він клопотався ще й залізницею, митом та іншими державними справами, і на незчисленних засіданнях різних правлінь та контрольних комісій, де він після виборів неодмінно головував, йому доводилось мобілізовувати всю свою обережність, люб’язність і гнучкість, щоб не зачепити гонору куди старших за себе людей, на вигляд нібито коритися їхньому багаторічному досвідові, а все ж тримати владу в своїх руках. І як не дивно, а водночас зростала і його «франтуватість», тобто потреба відсвіжуватися, фізично оновлюватися, кілька разів на день міняти вбрання, щоб почувати себе відпочилим і бадьорим. Це означало, що хоч Томас Будденброк мав усього лише тридцять сім років, він почав занепадати на силі й швидко виснажуватись…

Коли добрий доктор Грабов радив Томасові більше відпочивати, той відповідав:

— О ні, любий докторе, про це ще мені рано думати!

Цим він хотів сказати, що повинен ще дуже багато всього зробити, поки відчує — може, в далекому майбутньому, — що досяг мети й здобув собі право на відпочинок. Насправді ж він не дуже вірив, що такий час настане. Його щось штовхало вперед і не давало спокою. Навіть коли він нібито відпочивав — скажімо, після обіду, з газетою в руках, поволі, але якось завзято підкручуючи гострі кінчики вусів, — на його блідих скронях проступали жилки, а в голові роїлися тисячі планів. І він так само поважно розмірковував над якимось торговельним маневром чи публічним виступом, як і над своїм наміром поповнити нарешті запас білизни, аби хоч тут на якийсь час мати почуття, що все доконано і впорядковано.

Такі закупки й обнови давали йому хвилинне вдоволення, заспокоювали душу, і він не остерігався зайвих витрат, бо останніми роками торгівля йшла так успішно, як хіба за часів його діда. Фірма здобула собі славу не тільки в місті, а й далеко за його межами, і пошана до неї серед купецтва дедалі зростала. Кожен, хто заздрісно, а хто з дружньою прихильністю, складав ціну його працьовитості й спритності, тим часом як сам він надаремне прагнув спокійної, впорядкованої діяльності, бо з розпачем усвідомлював, як відстає дійсність від задумів, породжуваних його творчою уявою.

Ось чому, коли влітку того ж таки шістдесят третього року сенатор Будденброк надумав збудувати собі новий великий дім, то була аж ніяк не зарозумілість. Щаслива людина з місця не рушає. Томаса Будденброка спонукав до цього внутрішній неспокій. Городяни сміливо могли приписати цей задум його «франтуватості», бо находив він з того самого джерела. Новий дім, докорінна зміна зовнішніх умов, пакування, переїзд, розташування на новому місці, без усього старого, зайвого, того, що осіло за минулі роки, — ця перспектива давала сенаторові почуття чистоти, оновлення, свіжості, цнотливості, снаги… А йому, певне, дуже потрібне було таке почуття, бо він палко вхопився за свою ідею і навіть уже. наглядів собі місце.

То була досить велика ділянка землі в нижньому кінці Рибальської. Продавався старий, посірілий, занедбаний будинок; господарка і єдина мешканка його, стара панна, остання парость забутої родини, недавно померла. На тому місці сенатор хотів збудувати свій дім і, йдучи в гавань, пильно придивлявся до нього. Сусідство його вдовольняло? добротні міщанські будинки з шпичастими дахами. Найскромиіший з них був той, що стояв навпроти, вузенький, з квітковою крамничкою внизу.

Томас Будденброк ревно взявся здійснювати свій задум. Він прикинув, скільки треба коштів, і хоч виходила чимала сума, вирішив, що може її виділити, не зашкодивши фірмі. А проте аж зблід, подумавши, що все це, мабуть, даремний клопіт, і не міг не признатися собі, що теперішній дім досить просторий для нього, дружини, дитини й слуг. Але підсвідома потреба виявилася сильнішою, і, бажаючи, щоб хтось збоку підтримав і виправдав його наміри, він найперше поділився ними з сестрою.

— То як ти на це дивишся, Тоні? Наші кручені сходи до ванної кімнати, звичайно, дуже милі, але, властиво, це де дім, а коробочка. Таке все непоказне, еге ж? І тепер, коли ти справді зробила мене сенатором… Одне слово, не знаю, чи можу я собі дозволити…

О господи, чого тільки в очах мадам Перманедер він не міг собі дозволити! Серце її сповнилось захвату й гордощів. Склавши руки на грудях, піднявши плечі й закинувши голову, вона почала ходити по кімнаті.

— Ти правду кажеш, Томе! О господи, святу правду! Які тут можуть бути заперечення! Та ще й коли в чоловіка дружина — з роду Арнольдсенів, з сотнею тисяч талярів посагу… Я так пишаюся, що ти мені першій звірився! Дякую тобі, Томе… Але як уже будувати, то аристократичний дім, скажу я тобі!..

— Авжеж, я теж так думаю! І грошей не пошкодую. Проект треба замовити Фойгтові. Я вже немов бачу, як ми з тобою будемо його вивчати, і наперед