Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Саме так, — відповів я, вельми здивований тим, що він це знає.
— А чи не було у нього на голові восьми щупалець, які звивалися у воді, немов зміїний виводок? — продовжував Консель.
— Авжеж!
— То, можливо, його щелепи були дуже схожі на папужий гачкуватий дзьоб, тільки значно більший?
— Ти що його бачив, Конселю? — здивувався я.
— Ні, не бачив, але бачу! Може, пан професор сам підійде до ілюмінатора і подивиться, чи ось цей кальмар не є тим самим кальмаром Буге чи хоча б його братом-близнюком?
Я подивився на Конселя, чекаючи ще детальніших пояснень, а Нед Ленд кинувся до ілюмінатора.
— Ото страхітлива скотина! — вигукнув канадець.
Я глянув в ілюмінатор і одразу відсахнувся. Там за склом рухалося страховисько, не менше за героїв тваринного епосу.
Це був кальмар колосальних розмірів — метрів із вісім завдовжки. Він плив задом наперед з неймовірною швидкістю і просто на «Наутилус», дивлячись на нас своїми сіро-зеленими нерухомими очима. Вісім рук, чи то пак, ніг, що росли з голови (тому-то ці тварини і називаються головоногі) і були удвічі довші за тіло, увесь час звивалися, як волосся фурій. Чітко було видно усі присоски, а їх у кальмарів аж двісті п'ятдесят, розміщених на внутрішньому боці щупалець у вигляді напівкруглих капсул. Іноді кальмар присосками торкався скла і прилипав до нього. Щелепи страховиська у вигляді рогового дзьоба такої ж форми, як у папуги, безперестанку то змикалися, то розмикалися. Просто в язиці із рогової речовини в декілька рядів росли зуби, і увесь цей грізний орган, здригаючись, висувався із страшної паші. До чого ж вигадлива природа: молюск із пташиним дзьобом! Веретеноподібне тіло, роздуте посередині, м'ясиста маса, що важить від двадцяти до двадцяти п'яти тисяч кілограмів. Кальмар змінював своє забарвлення залежно від настрою.
Яке ж це страховисько! Яку міць вклав творець у його рухи, яку життєву силу, давши йому трикамерне серце! Я мав унікальну можливість ретельно вивчити цього представника головоногих. Проте в мені боролися страх і цікавість. Нарешті цікавість і допитливість науковця перемогли, я взяв олівець і почав переносити образ страховиська на папір.
— Може, це той самий кальмар, який попався «Алектону»? — зробив припущення Консель.
— Ні, — відповів канадець, — цей начебто цілий, а тому хвоста відірвали.
— Це не аргумент, — заперечив я. — У таких тварин можуть відростати нові щупальця і хвіст. Сім років достатньо для того, аби хвіст у кальмара Буге регенерувався.
— Той чи не той, яка різниця. Проте він не один такий… — зауважив Нед Ленд.
І справді, з правого ілюмінатора можна було побачити інших кальмарів. Я налічив їх аж семеро. Вони не просто пропливали повз, вони супроводжували «Наутилус». Ми чули, як вони ляскали дзьобами об залізну обшивку судна. Тепер ми вже не мали підстав не вірити у правдивість легенд про гігантських спрутів.
Я продовжував малювати. Страховиська дотримувалися нашого курсу з такою точністю, що здавалися нерухомими, вони немовби позували. Мені поталанило ще й тому що ми йшли з помірною швидкістю.
Раптом «Наутилус» різко зупинився, і увесь його остов здригнувся.
— Напевне, ми на щось наткнулися? — запитав я.
— Навіть якщо й наткнулися, то вже виплуталися, — відповів канадець, — адже стоїмо у чистій воді.
«Наутилус» і справді стояв на місці у чистій воді. Лопаті гвинта не працювали. Так минула хвилина. До вітальні увійшли капітан Немо і його помічник.
Я не бачив капітана Немо уже декілька днів. Він мав досить сумний вигляд. Ні до кого не звертаючись, а, можливо, навіть, не помітивши нас, він підійшов до вікна, подивився на спрутів і сказав щось своєму помічникові. Той вийшов із вітальні. За декілька секунд зачинилися віконниці й одночасно ввімкнулося світло.
Я підійшов до капітана.
— Цікаві спрути, — сказав я тоном науковця, який спостерігає за рідкісними екземплярами, яких вдалося перенести з природного середовища в акваріум.
— Так, пане природознавцю, цікаві, і зараз ми з ними битимемося врукопашну.
Я відчув себе розгубленим. Може, я не так зрозумів капітана?
— Врукопашну? — перепитав я.
— Доведеться. Гвинт зупинився. Припускаю, що рогові щелепи одного з кальмарів заплуталися за його лопаті. Це завадить нашому подальшому переміщенню.
— І що ви маєте намір робити?
— Піднятися на поверхню і перебити усю цю бридоту.
— Це буде важко.
— Згоден. Справа у тому, що електричні кулі безсильні проти м'якої маси їхнього тіла. Але ми підемо в атаку з сокирами.
— І з гарпуном, капітане, — додав канадець, — якщо ви погодитеся прийняти мою допомогу.
— Звісно, погоджуся, пане Ленд, — відповів капітан.
— Ми теж не будемо сидіти, склавши руки, — сказав я за себе і Конселя.
І ми утрьох пішли за капітаном до центрального трапу.
Тут вже зібралося зо двадцять матросів із абордажними сокирами у руках, усі були готовими до бою. Канадець взяв гарпун, а нам з Конселем видали по сокирі. Доки ми готувалися, «Наутилус» виплив на поверхню. Один із матросів почав відкручувати гайки. Тільки-но він впорався з гайками, кришка люка піднялася з незвичайною швидкістю, мабуть її потягнув на себе спрут, що присмоктався до неї. Тієї ж миті довге щупальце ковзнуло, наче змія, в отвір трапа, а ще зо два десятки звивалися угорі. Капітан Немо одним ударом сокири відсік страшне щупальце, і воно впало на сходи, продовжуючи звиватися.
Поки ми протискалися на палубу, ще два щупальці обвили моряка, який стояв перед капітаном, і підняли його уверх, немов пір'їнку.
Крик зірвався з уст капітана Немо. Він без вагань кинувся наверх, а ми усі — за ним.
Яке то було страшне видовище! Схоплений щупальцями і присмоктаний ними сердега метлявся у повітрі. Задихаючись, він прохрипів: «Допоможіть! Допоможіть!» Це волання про порятунок, вимовлене французькою мовою, ошелешило мене. На борту був мій співвітчизник! А, можливо, не один! Мій земляк у страшній небезпеці! Цей відчайдушний крик буде мені вчуватися до кінця днів!
Сердега гинув… Хто в змозі вирвати його з цих жорстоких обіймів? Здавалося, що це кінець. Але безстрашний капітан Немо накинувся на спрута і відрубав йому ще одне щупальце. Тимчасом помічник капітана хоробро бився з іншими страховиськами, які виповзали на борт «Наутилуса». Тепер уже майже всі члени екіпажу пустили в хід сокири. Консель, Нед Ленд і я також встромляли свою зброю у м'ясисту масу. Їдкий запах мускусу поширився у повітрі. Усе було просто жахливо!
Був момент, коли мені здавалося, що мого бідного земляка ще вдасться врятувати: з восьми щупалець сім вже були відрубані. Та в ту мить, коли капітан Немо і його помічник удвох разом накинулися на спрута, він випустив струмінь чорнильної рідини з особливого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.