Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

Угорі на замку пробамкав дзвін, і Герміона з Роном злякано підхопилися.

- Усе буде добре, - підбадьорив їх Гаррі, коли вони побігли до вестибюлю, де збиралися учні, що мали складати іспит з явлення. - Ні пуху!

- І тобі теж! - багатозначно глянула Герміона на Гаррі, і він повернув до підвалів.

Пополудні на уроці настійок було тільки троє учнів: Гаррі, Ерні та Драко Мелфой.

- Замолоді ще, щоб являтися? - добродушно поцікавився Слизоріг. - Не виповнилося сімнадцяти?

Усі захитали головами.

- Ну, що ж, - бадьоро сказав Слизоріг, - якщо нас так мало, то трошки розважимося. Зваріть мені щось таке кумедне!

- Добра думка, пане професоре, - по-підлабузницькому вигукнув Ерні, потираючи руки. А от Мелфой, навпаки, навіть не всміхнувся.

- А що ви маєте на увазі під «кумедним»? - роздратовано запитав він.

- Здивуйте мене чимось, - безтурботно відказав Слизоріг.

Мелфой невдоволено розгорнув «Прогресивну методику зіллєваріння». Увесь його вигляд свідчив, що для нього цей урок - марно згаяний час. Дивлячись на нього поверх свого підручника, Гаррі думав, що Мелфой, безперечно, волів би провести цей час у кімнаті на вимогу.

Це йому здавалося, чи Мелфой, як і Тонкс, почав худнути? Він був блідий, шкіра мала сіруватий відтінок, мабуть, тому, що останнім часом він нечасто бачив денне світло. Але в ньому зовсім не відчувалося самовдоволення, збудження або зверхності; де й ділося те чванство, що переповнювало його в «Гоґвортському експресі», коли він відверто вихвалявся завданням, яке йому доручив Волдеморт... з цього, подумав Гаррі, можна зробити лише один висновок: те загадкове завдання виконується погано.

Підбадьорений такою думкою, Гаррі погортав свою «Прогресивну методику зіллєваріння» і знайшов там детально виправлений Напівкровним Принцом рецепт еліксиру для створення радісного настрою. Чогось такого, здається, хотів Слизоріг, до того ж, еліксир міг би (серце в Гаррі аж закалатало) так поліпшити Слизорогові настрій, що той з радістю поділився б спогадом. От якби ж Гаррі переконав його покуштувати цей еліксир...

- Ну, на вигляд просто чудово-пречудово, - сплеснув руками Слизоріг десь через півтори години, коли Гаррі показав йому яскраво-жовтий вміст свого казанка. - Еліксир радості, якщо не помиляюся? А що це пахне? Ммм... ти додав гілочку м’яти? Нетрадиційно, Гаррі, але як натхненно. Ще б пак, м’ята служитиме противагою до випадкових побічних ефектів - гучного співу і смикання за носи... Хлопче, я просто не уявляю, де в тебе беруться такі блискучі ідеї... хіба що...

Гаррі ногою заштовхнув Принців підручник глибше в сумку.

- ...це в тобі проявляються мамині гени!

- О... так, мабуть, - полегшено зітхнув Гаррі.

Ерні набурмосився - заради того, щоб хоч раз перевершити Гаррі, він придумав свій власний відвар, але він чомусь скипівся й злипся, утворивши на дні казанка фіолетову галушку. Мелфой з кислим обличчям уже складав речі - Слизоріг сказав про його гикальний розчин «так собі».

Продзвенів дзвоник, і Ерні з Мелфоєм відразу вийшли.

- Пане професоре, - почав було Гаррі, але Слизоріг швиденько озирнувся; побачивши, що в класі, крім нього й Гаррі, вже нікого не лишилося, він чкурнув до виходу.

- Пане... пане професоре, чи не хотіли б ви скуштувати мій відвар?.. - розпачливо гукнув йому вслід Гаррі.

Та Слизоріг уже зник. Розчарований Гаррі вилив з казанка еліксир, зібрав речі, вийшов з підвалу й помалу почав підійматися сходами до вітальні.

Рон і Герміона повернулися пізно пополудні.

- Гаррі! - вигукнула Герміона, пролазячи крізь отвір за портретом. - Гаррі, я склала!

- Молодчина! - похвалив він її. - А Рон?

- Він... трохи недотяг, - прошепотіла Герміона, коли в приміщення, горблячись, увійшов смутний і невеселий Рон. - Йому просто не пощастило, малесенька дрібничка, екзаменатор помітив, що він залишив на місці старту половину брови... А тобі як пішло зі Слизорогом?

- Ніяк, - зітхнув Гаррі, коли Рон підійшов. - Не пощастило, старий, але наступного разу складеш... ми будемо разом.

- Мабуть, - похмуро погодився Рон. - Але ж півброви! Яка йому різниця!

- Розумію, - заспокоювала його Герміона, - це таки несправедливо...

За вечерею друзі на всі заставки кляли екзаменатора з явлення, і Рон трошки повеселів, тож по дорозі з Великої зали до вітальні можна було поговорити про ситуацію зі Слизорогом та його спогадом.

- То що, Гаррі... використаєш фелікс-феліціс чи ні? - присікався Рон.

- Мабуть, так буде краще, - погодився Гаррі. - Навряд чи мені потрібна вся пляшечка, то ж на цілих дванадцять годин... вип’ю один великий ковток. Дві-три години мені вистачить.

- Це таке класне відчуття, коли його вип’єш, - згадував Рон. - Ніби вже ніколи не помилятимешся.

- Що ти мелеш? - засміялася Герміона. - Ти ж його ніколи не пив!

- Але ж я думав, що випив, - сказав Рон таким тоном, наче пояснював очевидне. - А це майже те саме...

Друзі побачили, як Слизоріг зайшов до Великої зали, і, добре знаючи, що він за їжею не поспішає, певний час сиділи у вітальні, розробляючи план, щоб Гаррі пішов до кабінету Слизорога аж тоді, як той туди повернеться. Коли сонце торкнулося верхівок дерев Забороненого лісу, вони вирішили, що вже час, переконалися, що Невіл, Дін і Шеймус залишаються у вітальні, і прокралися до хлопчачої спальні.

Гаррі дістав з самого дна валізи скручену шкарпетку й вийняв з неї невеличку блискучу пляшечку.

- Ну, будьмо, - сказав Гаррі, підніс її до губ, і відпив акуратно відміряний ковток.

- Ну, як воно? - прошепотіла Герміона.

Гаррі якусь мить мовчав. А тоді, повільно, але невідворотно його охопило п’янке відчуття безмежності власних можливостей; йому здавалося, що він здатен на все - на все, що завгодно... а здобути Слизорогів спогад було тепер не тільки можливо, а й неймовірно легко...

Він з усмішкою звівся на ноги, впевнений у собі, як ніколи.

- Чудово! - вигукнув він. - Справді чудово! Що ж... іду до Геґріда.

- Що? - в один голос ошелешено зойкнули Рон і Герміона.

- Ні, Гаррі... ти мав іти до Слизорога, пам’ятаєш? - наполягала Герміона.

- Та де там, - рішуче заперечив Гаррі. - Я йду до Геґріда, маю настрій сходити до Геґріда.

- Ти маєш настрій ховати велетенського павука? - приголомшено перепитав Рон.

- Так, - відповів Гаррі, витягаючи з сумки плаща-невидимку. - Я відчуваю, що