Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— Підніміть мене, — прошепотів він. — Я хочу ще раз побачити Землю!

— Підніміть його, підніміть! — дозволив лікар Пілюлька.

Фуксія і Рибка взяли Незнайка під руки й піднесли до ілюмінатора. Незнайко глянув у нього й побачив Землю. Тепер її було видно не так, як з Місяця, — вона була мов велетенська куля з ясними плямами материків і темними морями та океанами. Навколо земної кулі був світний ореол, який окутував усю Землю, наче тепла, м'яка пухова ковдра. Поки Незнайко дивився, Земля помітно наблизилась, і земну кулю вже не можна було охопити поглядом цілком.

Побачивши, що Незнайко стомився і важко дихає, Фуксія і Рибка понесли його назад у постіль, але він сказав:

— Одягніть мене!

— Добре, добре, — сказав лікар Пілюлька. — Відпочинь трошки. Зараз ми вдягнемо тебе.

Фуксія і Рибка уклали Незнайка в постіль, наділи ка нього жовтенькі, канаркові, штани й оранжеву сорочку, натягли на ніжки панчішки і взули черевички, нарешті пов'язали на шию зелену краватку і навіть наділи на голову його улюблений голубий капелюх.

— А тепер несіть мене! Несіть! — зашепотів уриваним голосом Незнайко.

— Куди ж тебе нести, голубе? — здивувався Пілюлька.

— На Землю! Скоріше!.. На Землю треба!

Побачивши, що Незнайко знову гарячково дихає і весь тремтить, Пілюлька сказав:

— Добре, добре. Зараз, голубе! Несіть його в кабіну.

Фуксія і Рибка винесли Незнайка з каюти. Лікар Пілюлька відчинив кабіну ліфта, і всі четверо спустились у хвостову частину ракети. Слідом за ними спустилися Гвинтик і Шпунтик, професор Зірочка та інші коротульки. Побачивши, що Фуксія і Рибка зупинились біля дверей, Незнайко занепокоївся:

— Несіть, несіть! Що ж ви? Відчиніть двері! На Землю! — шепотів він, пожадливо ловлячи повітря губами.

— Зараз, любий, підожди! Зараз відчинимо, — відповідав Пілюлька, стараючись заспокоїти Незнайка. — Зараз, голубе, запитаємо Знайка, чи можна відчинити двері.

І зараз же, немов у відповідь на це, в гучномовці почувся голос Знайка, який усе ще був на своєму посту в кабіні керування:

— Увага! Увага! Починаємо посадку. Приготуйтеся до вмикання вагомості. Усім приготуватися до тяжіння!

Коротульки, які не встигли навіть збагнути, що має статися, несподівано відчули вагу, яка вплинула на них, ніби поштовх, що збив усіх з ніг. Гвинтик і Шпунтик перші зрозуміли, що сталось і, скочивши на ноги, підняли з підлоги хворого Незнайка, а Пілюлька й Зірочка помогли підвестися Фуксії і Рибці.

Не встигли коротульки освоїтися з тяжінням, як стався другий поштовх, і всі знов опинилися на підлозі.

— Земля!.. Приготуватись до висадки! — пролунав голос Знайка. — Відчинити двері шлюзу.

Професор Зірочка, який був найближче до виходу, рішуче натиснув кнопку. Промінь світла блиснув у відчинених дверях.

— Несіть мене! Несіть! — закричав Незнайко й потягнувся руками до світла.

Гвинтик і Шпунтик винесли його з ракети й почали спускатися по металевій драбинці. Незнайкові перехопило подих, коли він побачив над головою яскраве голубе небо з білими хмарами і сонечко, що сяяло у високості. Свіже повітря сп'янило його. Все попливло в нього перед очима: і зелений луг, на якому серед ізумрудної трави рябіли жовтенькі кульбабки, біленькі ромашки й сині дзвіночки, і дерева, що тріпотіли на вітрі листочками, і сріблясто-синя гладінь далекої річки.

Побачивши, що Гвинтик і Шпунтик уже ступили на Землю, Незнайко страшенно захвилювався.

— І мене поставте! — гукнув він. — Поставте мене на землю!

Гвинтик і Шпунтик обережно опустили Незнайка ногами на землю.

— А тепер ведіть мене! Ведіть! — кричав Незнайко.

Гвинтик і Шпунтик потихеньку повели його, бережно тримаючи попідруки.

— А тепер пустіть мене! Пустіть! Я сам!

Бачивши, що Гвинтик і Шпунтик бояться відпустити його, Незнайко почав вириватися з рук і навіть намагався вдарити Шпунтика. Гвинтик і Шпунтик відпустили його. Незнайко ступив кілька невпевнених кроків, але одразу ж повалився на коліна і, впавши обличчям униз, почав цілувати землю. Капелюх злетів у нього з голови. З очей покотилися сльози. І він прошепотів:

— Земле моя, матінко! Ніколи не забуду тебе!

Красне сонечко лагідно пригрівало його своїм промінням, свіжий вітерець ворушив його волосся, ніби гладив його по голівці. І Незнайкові здавалося, що якесь велике-превелике почуття сповнює його груди. Він не знав, як називається це почуття, але знав, що воно хороше і що кращого від нього на світі нема. Він тулився грудьми до землі, немов до рідної, близької істоти, й відчував, як сили знову повертаються до нього і хвороба його зникає сама по собі.

Нарешті він виплакав усі сльози, які в нього були, і піднявся з землі. І весело засміявся, побачивши друзів-коротульок, які радісно вітали рідну Землю.

— Ну от, братики, і все! — весело вигукнув він. — А тепер можна знову вирушати кудись у подорож!

От який коротулька був цей Незнайко.

ЧАРІВНИК І ДРУГ ДІТЕЙ

Чарівники, як відомо, бувають різні: добрі й злі. Микола Миколайович Носов був чарівником, тому що володів таємничим «золотим ключиком» до сердець мільйонів маленьких громадян нашої країни і всієї планети: його книжки перекладені на десятки мов світу, вони здійснили подорож по всіх континентах. І був він не просто добрим чарівником, а, я сказав би, найдобрішим. Та ще й веселим!

Деякі наївні люди думають, що «весело» і «несерйозно» — це одне і те ж. Як вони помиляються! Саме гумор, саме твори, що викликають цікавість, як уже не раз відзначалося, є найкоротша відстань між найсерйознішими проблемами і свідомістю юної людини. Під обкладинками книжок Миколи Носова, ніби під дахами гостинних будинків, поселилися невтомні фантазери.

До речі, саме так — «Фантазери» — називалась одна з прекрасних збірок письменника. Та й сам він, як усі справжні чарівники, був незвичайним фантазером: якраз його фантазія й подарувала всім нам знаменитого Незнайка з усіма захоплюючими його мандрами і серед друзів, і в Сонячному місті, і на Місяці. Мовби просто смішний, пригодницький твір… Однак ні! У цій веселій трилогії розказано про найважливіші проблеми, що непокоять не тільки юних, але й дорослих, у ній письменник виступає проти того, що чуже законам нашої держави, чуже серцям чесних людей. Пам'ятаєте мудрі пушкінські рядки:

Сказка — ложь, да в ней намек,

Добрым молодцам урок!

Багатьом-багатьом добрим молодцям романи-казки Миколи Носова про Незнайка дали неоціненні уроки — моральні і навіть політичні! Вони прославляють силу людського розуму, прагнення до знань, справедливість, справжню свободу. От бачите, як багато корисного можуть принести дотепні книжки, якщо гумор в них живе не сам по собі, а є вірним засобом для досягнення благородної