Читати книгу - "Закляття відьмака"

вони й здибались — боярин Сергій, Алхимник і Німець. Спочатку звільнились Німець і Алхимник. Усе влаштував Німець. Викупили їх купці з міста Генуї. Видно, якусь їм послугу той Німець зробив. Бо чого б це вони так, за ніщо, викинули калиту срібла на викуп невдалих вояк? З Кафи Алхимник і Німець дістались морем до Дунаю. По Дунаю до німців потрапили. Звідтіля до земель ордену прийшли. Ну а там, в ордені, Алхимник пройшов найвищий вишкіл алхимництва. Він допомагав німцям карбувати алхимницькі монети, бо срібла в них було мало, а всяких домішок багато. І те «срібло» він допомагав німцям пускати в сусідні землі. А з тих держав німецькі вивідувачі потаємно вивозили добре срібло і складали у скарбниці ордену. Те ж саме німці робили і з золотом. Щире собі тягли, сусідам алхимницьке підкидали.

В землях ордену німці зібрали вправних ковалів. І, певно, Алхимник браттям-лицарям багато чим прислужився, бо вони його до багатьох таємниць допустили й багато чому навчили…

В той час Книжник вже з Криму повернувся до Києва. Повернувся разом із вірменськими купцями. Він ще тоді не знав нічого про свого брата-близнюка, хитромудрого Алхимника, чи той живий і чим займається… Книжникові жилося б дуже добре, коли б він пристав до якогось берега та завів собі родину. Але був він дуже непосидючий. Все бігав від одного замовника до другого, він одного приходу до другого… Отож вони зрештою зібрались у садибі боярина Сергія, неподалік від Либеді. І почали готуватись… Ще в ту ніч, коли ляхи добивали останніх лицарів ордену, комусь із ляхів, стало відомо, що хтось із Алхимником покинув військо. За ними навздогін поспішив Білий Лицар із своїми посіпаками. А Білий Лицар був таємною королівською людиною в Києві, хоча зі своїми людьми ніби ревно служив Вітовту. Він з Вітовтом і на Ворсклу проти татар ходив і один з небагатьох тоді врятувався. Він Вітовту і Смоленськ примучити допомагав.

Так-от, про того Білого Лицаря, хто він та звідкіля. Білий Лицар справді був лицарем. Його в лицарі посвятив сам король Ягайло. Тоді цей Білий Лицар був у почті Володимирка Негордовита на якімсь святі в Кракові. А батько Білого Лицаря був киянин. Добрий, але не найкращий псар при дворі князя Федора. Коли в Києві утвердився цей зайда, син Ольгерда Володимирко, батько Білого Лицаря, зразу ж підсипався до його воєводи і став служити Володимиркові Ольгердовичу. Служив йому ревно, але використовував кожну нагоду, щоб потрапити князеві на очі. І сина свого Семена від самого малечку завжди тягав з собою. Той роками був такий, як мій батько. І були б вони обоє, і батько-псар і син-ловчий, вірними слугами Володимирка, якби не подорож Володимирка до Кракова.

Було свято при королівськім дворі. Були там ристалища, і на них молодий ловчий переміг багатьох пахолків баронських та графських. Король Ягайло торкнувся його плеча королівським мечем. А потім подарував йому гаманець на обзаведення лицарським обладунком. Тоді Семен таємно перейшов у латинську віру і став таємним слугою короля Ягайла. Цей Семен, як із Києва Вітовт вивів Володимирка, почав себе величати вже не Семеном, а на литовський взірець — Симасом. І одружився на щирій литовці, доньці боярина, що ще за життя Ольгерда перебрався сюди. У литовки все народжувались мертві діти. То цей перевертень Симас-Семен злягався з її покоївкою. І вона йому народила сина. А в литовки якраз візьми та й народилась жива донька. І жінка Білого Лицаря боялася, що чоловік заставить її обміняти дітей. Бо Лицареві був потрібен спадкоємець, а це якась сучка, за якою ще й треба давати багатий посаг. І вона влаштувала так, що у її покоївки вкрали хлопчика. Та повередилась головою. Але за якийсь час відійшла і доглядала дівчинку, як свою дитину… Ну, а більше ні в покоївки, ні в пані дітей не було. Лицар дуже знущався зі своєї жінки, поки вона на себе руки наклала чи їй покоївка помстилась і отруїла…

Білий Лицар зі своїми молодцями кинувся по слідах боярина Сергія. Він навіть не вагався, був упевнений, що золото в нього. Але боярин Сергій і Алхимник такими йшли стежками й дорогами, що весь час випереджали Білого Лицаря і його батову. І, коли вже всяка надія пропала в Білого Лицаря, вони здибали боярина Сергія в заїзді під самим містом. Але що дивно — боярин Сергій був об однім повіднім коні і без усяких переметних сум. І при ньому був Алхимник, якого Білий Лицар сплутав із Книжником. І той Алхимник вдягнений як старець-дударик. І було зразу видно, що ніякого срібло-злотного вантажу при них немає. А тут іще трапилась у заїзді втекла черниця. Себе вона називала Сусанною, а як насправді? Ця проноза вчепилася в Білого Лицаря.

І тут — перст Божий: у тій корчмі слугою-кухарчуком був собі такий парубійко на ім’я Ілько. Був цей Ілько не хто інший, як син Білого Лицаря і покоївки його дружини. Чи та Сусанна спокусила хлопчину, чи він там щось укоїв проти корчмаря, а тільки того ж дня втік із заїзду і пробився до Києва. Потім ця Сусанна взяла його в службу до Білого Лицаря, бо Білий Лицар її зразу призначив своєю ключницею.

Хлопець був дуже здібний до куховарства. І скоро він відтіснив від печі куховарок і став усім заправляти. Що не кажіть, а порода дається взнаки.

Не так просто все було з цією Сусанною. Служила вона донощицею самому литовському вовкулаці Вітовту, загарбнику наших дідівських земель. Вітовтові люди давно намагалися підібрати ключа до Білого Лицаря. Та нічого не виходило, бо то все були хлопці. Тепер підсипалась баба. Та ще й блудниця чистої води. Від отрока, в якого тільки стирчати почало, до старця, якому треба всю ніч м’яти, щоб забриніло, вона бачила наскрізь і до кожного могла підлеститись… Білий Лицар не міг нарадуватись своєю полюбовницею — і вночі йому догоджала, і цілий день по садибі товклася — домом порядкувала. Ні собі, ні кому із челяді не давала перепочинку. Наче все було