Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

зайнятий. “Маргарет” готувалася до нового плавання, і її трюми приймали останні вантажі. Кастелл мав намір відправити судно того ж дня — 31 травня — і таким чином покінчити з цією останньою справою. Йому залишалося тільки передати свої склади та лавки купцям, котрі купили їх. Справи тримали його в Грейвсенді, де стояло судно, але він був спокійний, бо д’Агвілар та решта іспанців, зокрема й слуги де Айала, які поклялися вбити Пітера, поїхали.

О, яка щаслива була Маргарет у ці прекрасні весняні дні! Серце її було спокійне, як безхмарне небо. Вона така була щаслива, так захоплена приємними клопотами, що не звертала уваги на свою кузину Бетті, яка допомагала їй готувати весільне вбрання та все, що потрібне для від’їзду. Якби вона придивилася, то помітила б, що Бетті збентежена і немовби чогось чекає. Вона боролася з відчаєм, що охопив її. Але Маргарет нічого не помічала, її серце було переповнене власним щастям, вона лічила години до повернення Пітера.

Час спливав. Нарешті настав день, коли мав повернутися Пітер. Наступного дня було призначено весілля. До нього все було готове, зокрема й прекрасний костюм для Пітера. Таких вишуканих костюмів він ніколи раніше не носив. Сусідню церкву, де мало відбутися вінчання, прикрасили квітами.

Удосвіта Кастелл поїхав у Грейвсенд, прихопивши з собою більшу частину слуг. “Маргарет” на світанку наступного дня виходила в море. Кастелл обіцяв повернутися до ночі, щоб зустріти Пітера, який збирався виїхати із Дедхема вранці й не міг приїхати раніше ночі.

На четверту годину дня в домі все було готово, і Маргарет пішла до своєї кімнати, щоб до приїзду Пітера перевдягнутися. Бетті вона не взяла з собою — та була чимось зайнята. Крім того, серце Маргарет настільки було переповнене радістю, що їй захотілося побути трохи самій.

Серце Бетті теж було переповнене, однак не радістю. її обманули. Красень Іспанець, якого вона так пристрасно кохала, поїхав і не надіслав їй жодного слова. Сумнівів у цьому не було — його бачили на борту судна, яке відпливало, — і ні одного слова! Це було жорстоко, й тепер вона, в кого вкрали надію й кохання, повинна була допомагати іншій жінці, котра збиралася стати щасливою дружиною. З серцем, сповненим прикрості, Бетті, кусаючи губи і витираючи рукавом сукні очі, взялась за роботу. Несподівано відчинилися двері, і слуга — не їхній, а запрошений для допомоги на завтрашній день, — повідомив, що її хоче бачити якийсь матрос.

— Впусти його. В мене немає часу ходити й вислуховувати всіх! — спалахнула Бетті.

Слуга завів матроса й одразу ж залишив їх самих. Посланець виявився смаглявим хлопцем з лукавими чорними очима. Якби він не розмовляв так гарно по-англійськи, його можна було б вважати за іспанця.

— Хто ти і яка в тебе справа? — нетерпляче запитала Бетті.

— Я тесляр з “Маргарет”, пояснив він, — мене послали сказати, що з паном Кастеллом сталося нещастя і він просить, щоб його дочка Маргарет терміново приїхала до нього.

— Яке нещастя? — вигукнула Бетті.

— Він дивився, як складають вантаж, посковзнувся й упав у трюм, пошкодив собі спину та зламав праву руку. Тому він не зміг написати. Але лікар, якого ми викликали, велів мені переказати міс Маргарет, що в нинішній момент він не боїться за його життя. Ви міс Маргарет?

— Ні, відповіла Бетті, але я зараз же піду по неї. Зачекайте тут.

— Тоді, значить, ви її кузина, міс Бетті Дін? Якщо це так, то в мене є дещо й для вас.

— Так, це я.

— Ось, — мовив матрос, виймаючи листа і подаючи його Бетті.

— Хто дав тобі його? — підозріливо запитала Бетті.

— Я не знаю його імені, але з виду це дуже благородний іспанець. І дуже щедрий. Він довідався про нещастя на “Маргарет” і про те, що я їду сюди, тому попросив мене передати вам листа. В нагороду він подарував мені золотий дукат і взяв слово, що я передам цього листа безпосередньо вам і нікому не скажу про нього жодного слова.

— Якийсь хамулуватий залицяльник, мовила Бетті, кивнувши головою, — вони завжди пишуть мені. Зачекай тут, я сходжу по міс Маргарет.

Бетті, щойно опинившись за дверима, швидко розпечатала листа і вп’ялася в нього очима.

“Кохана!

Ви думаєте, що я обдурив вас і поїхав, але це неправда. Я вперто мовчав тільки тому, що вам все одно не вдалося б вийти самій із дому, адже вас пильно стережуть. А тепер бог любові дарує нам цю можливість. Звичайно, ваша кузина візьме вас з собою до батька, котрий лежить на своєму судні тяжко поранений. Поки вона буде з ним, я виведу вас, і тоді ми повінчаємося й одразу поїдемо — сьогодні або завтра. Знаю, що ви хочете того, тому я з величезними труднощами домігся дозволу, і священик чекатиме нас, щоб повінчати. Не кажіть нікому жодного слова і не виявляйте ні остороги, ні страху, що б не сталося, Інакше нас розлучать назавжди. Умовте вашу кузину поїхати, щоб ви могли супроводжувати її. Пам’ятайте, що ваш коханий чекає на вас.

К. Д’А”.

Коли Бетті розібрала зміст цього любовного послання, її і серце закалатало від хвилювання, в голові запаморочилося, і і вона ледве не впала. Потім вона подумала, що це міг бути і жарт. Ні, Бетті впізнала почерк д’Агвілара — він вірний їй, він ожениться на ній, як обіцяв, і повезе її до Іспанії, щоб зробити там знатною дамою. Якщо вона зволікатиме, то може втратити його назавжди, його, за ким вона ладна йти на край світу. Рішення було прийнято відразу — Бетті була хороброю дівчиною. Вона поїде, навіть якщо їй доведеться залишити кузину, яку вона дуже любила.

Сховавши листа за пазуху, Бетті метнулася до кімнати Маргарет і розповіла їй про