Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

№ 2190 16.12.1969 року (а. с. 185), договір дарування садового будинку (а. с. 207), книжка члена садового товариства та квитанція про сплату вступного внеску (а. с. 208) свідчать про правомірність користування Відповідачем земельною ділянкою у межах згідно рішення Виконкому Енської міської ради народних депутатів, тобто — площею 450 кв. м. Рештою 87 кв. м. Відповідач, як і його дід, користується добросовісно із сплатою відповідних платежів (а. с. 238).

В своїх поясненнях Відповідач доводив суду, що починаючи з 1971 року саме він та його дідусь (раніше) фактично добросовісно, відкрито та безперервно користувався та користується земельною ділянкою що оспорюється (а. с. 204—206, а. с. 218—219, л. с. 222—228, а. с. 238, показання свідків — а. с. 243, а. с. 250). Свідки Лисенко І. Д. та Лещенко В. М. свідчили про те, що вони знають фактичні розміри земельної ділянки Відповідача (якою він і його дідусь користувалися) та підтверджують, що права межа цієї ділянки із сторони вулиці Садової № 136 проходить вздовж та на відстані кількох сантиметрів від цоколю будинку та сараю Позивача, відстань від будинку Відповідача до межі складає приблизно 6 метрів, біля межі ростуть дерева Відповідача (горіх, яблуня), висаджений трав’яний газон, на якому грають діти Відповідача та громадянина Лещенка В. М. Позивач, який отримав право користуватися земельною ділянкою розміром 300 кв. м на десять років пізніше, тобто 23.03.1981 р. (а. с. 111), взагалі ніколи не користувався цією ділянкою.

Відповідач визнавав та не приховував той факт, що право користування ділянкою, що оспорюється, не було оформлене його дідом у встановленому законом порядку. Разом з тим, Відповідач вважає що користування ним цією ділянкою не підпадає під ознаки ст. 212 Земельного кодексу України, оскільки самовільно її він не займав. Відповідач ще з раннього дитинства вважав ділянку, що оспорюється, невід’ємною частиною загальної земельної ділянки, якою користується сім’я Відповідача, і насамперед він сам. Впевненість Відповідача в цьому ґрунтувалось не тільки на документальному підтверджені права користування (план земельної ділянки міського БТІ від 14.06.1994 р., який йому передав дід після дарування будинку, а. с. 229), а і на фактичному тривалому (понад 30 років), безперервному та відкритому користуванні цією землею його родичами та ним самим: на цій землі ростуть тридцятирічні плодові дерева, фруктові кущі, з яких він збирав врожай, знаходиться хвіртка та доріжка до будинку, паркан що збудував його дід та який з правого краю по вулиці Садовій № 136 межує із цоколем будинку Жирного В. X. Як стало відомо пізніше, Відповідач добросовісно помилявся (а. с. 229—230), а коли дізнався про невідповідність плану БТІ, який йому передав дід фактичним межам ділянки, звернувся до відповідних установ (а. с. 222—228) та отримав згоду Енської міської ради на передачу у приватну власність ділянки що оспорюється. Такі обставини свідчать про відсутність вини Відповідача при користуванні зайвою земельною ділянкою як у формі умислу, так і у формі недбалості.

За таких обставин Відповідач вважає за неможливе застосовування до нього положення ст. 212 Земельного Кодексу України у формі повернення ділянки власнику — Земельному фонду міста в особі відповідної територіальної громади, оскільки Відповідач:

1) не займав ділянку що оспорюється самовільно та умисно. Він деякий час добросовісно помилявся стосовно юридичних Меж його ділянки, а коли дізнався про таку невідповідність — почав вживати заходи з метою приведення користування земельною ділянкою у відповідність до чинного законодавства;

2) має право на передачу йому у приватну власність земельної ділянки, що оспорюється, за набувальною давністю у відповідності до ст. 119 Земельного Кодексу України, оскільки впродовж більш ніж п’ятнадцять років разом із своїми родичами відкрито, безперервно та добросовісно нею користувався;

3) вже скористався таким правом та отримав згоду Ради народних депутатів відповідної територіальної громади на передачу йому у приватну власність ділянки що оспорюється (а. с. 228).

Цілком Відповідач вважає позов Жирного В. X. безпідставним, необґрунтованим, та, враховуючи всі наявні у справі матеріали та докази, просить суд у позові відмовити та не застосовувати до Відповідача ст. 212 Земельного Кодексу України.

На думку Відповідача суд уважно, об’єктивно та всебічно вивчив всі обставини спору, що підтверджується матеріалами справи, а тому сподівається на винесення об’єктивного та законного рішення.

Глава 10 МИСЛИТЕЛІ СТАРОДАВНЬОГО І СУЧАСНОГО СВІТУ ПРО ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО[123]
10.1. Про якості оратора[124]

Якщо хто вирішив оволодіти красномовством по-справжньому, він повинен бути людиною справедливою і тямущою у справах справедливості.

Платон

* * *

Обов’язок оратора — говорити правду.

Платон

* * *

Оратор користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він свою відданість народу, а той, хто не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, ніж на переконання.

Демосфен

* * *

Ну а хто ж є обманник держави? Хіба це не той, хто говорить одне, а думає інше?.. А чи можна назвати ще інший злочин з боку оратора, який би заслуговував більш тяжкого звинувачення, ніж те, коли він для себе думає не те, що говорить на словах?

Демосфен

* * *