Читати книгу - "Містична річка"

— Перекажи тамтешній поліції, що вони потребуватимуть там повну команду відділу вбивства: техніків, фотографів, виїзну бригаду автоматичного збирання даних, медичних експертів. Скажи їм, сержант Паверс просить, щоб під’їхав хтось, хто може на місці визначити групу крові. Паняй.

Коннолі був радий утекти принаймні від цього смороду. Він сів у свою машину, запустив її в рух і через хвилину зник.

Вайті сфотографував зовнішню частину автомобіля з усіх боків і кивнув Созі. Соза надів хірургічні рукавички й, знайшовши тонку відмичку, відчинив передні двері автомобіля з боку пасажира.

— Ти знайшов якісь документи? — запитав Вайті в Шона.

— Гаман у його задній кишені, — відповів Шон. — Зроби кілька знімків, поки я надіну рукавички.

Вайті обійшов машину й сфотографував тіло, потім почепив фотоапарат собі на шию й накреслив діаграму сцени злочину в своєму репортерському блокноті.

Шон дістав гаман із задньої кишені штанів трупа й розкрив його, коли Соза гукнув від передньої частини автомобіля:

— Машина зареєстрована на Огаста Ларсона, Вестон, Сенді-Пайн-Лейн, номер триста двадцять третій.

Шон зазирнув у водійські права:

— Те саме ім’я.

Вайті подивився через плече.

— Він має донорську картку чи щось таке?

Шон пошукав серед кредитних карток, карток із відео-клубу та карток асоціації спортсменів-любителів і нарешті знайшов страхову медичну карту. Він підняв її, щоб Вайті міг побачити її.

— Група крові «А».

— Созо, — сказав Вайті, — зателефонуй на комутатор. Оголоси розшук на Девіда Бойла, Крешент-стрит, номер п’ятнадцятий, Іст-Бакінгем. Білий чоловік із брунатним волоссям, синіми очима, зростом п’ять футів десять дюймів, вагою сто шістдесят п’ять фунтів. Може бути озброєний і небезпечний.

— Озброєний і небезпечний? — сказав Шон. — Я в цьому сумніваюся, сержанте.

— Скажи це чоловікові в багажнику, — кинув Вайті.

Відділення міської поліції перебувало лише за вісім кварталів від паркувального майданчика, тож через п’ять хвилин після того, як від’їхав Соза, цілий батальйон поліційних машин й автомобілів, не позначених номерами, в’їхав у ворота разом із фургоном Центру міських медичних досліджень і вантажівкою Служби безпеки. Шон скинув свої рукавички й відступив від багажника, як тільки їх побачив. Вони можуть поставити Шонові будь-які запитання, але в усьому іншому він виходить з гри.

Першим із коричневої «краунвік» відділу вбивств виліз Берт Корріген, бойовий кінь із покоління Вайті, який мав схожу історію невдалих сімейних стосунків і так само зловживав своїм харчуванням. Він поручкався з Вайті, своїм приятелем по плавальному басейну, в якому вони регулярно зустрічалися по четвергах увечері, вони також були членами однієї ліги гравців у «дартс».

Берт промовив до Шона:

— Ти вже дав раду машині? Чи чекаєш кінця похорону?

— Ти, може, й чекав би, а я ні, — сказав Шон. — Хто тепер, Берте, пише для тебе рапорти?

Берт поплескав його по плечу, коли обійшов навколо автомобіля. Він заглянув у багажник, скривив носа й проказав:

— Ото смердить.

Вайті підступив до багажника.

— Ми думаємо, це вбивство відбулося на паркувальному майданчику «Останньої краплі» в Іст-Бакінгемі рано-вранці в неділю.

Берт кивнув головою.

— Це ваших хлопців зустріли там наші медексперти в понеділок пополудні?

— Атож, вони роблять одну справу, — підтвердив Вайті. — А сьогодні ти вже послав туди своїх хлопців?

— Кілька хвилин тому. Твій підлеглий Коннолі вже шукає там кулю?

— Так.

— А кого ти назвав кандидатом на розшук?

— Дейва Бойла.

Берт поглянув на обличчя мерця.

— Нам будуть потрібні всі ваші записи, Вайті.

— Без проблем. Я трохи побуду з вами, подивлюсь, як у вас ідуть справи.

— Ти сьогодні підеш купатися?

— Неодмінно.

— Тоді окей. — Він подивився на Шона. — А твої плани?

— Я посадив у кутузку хлопця, з яким хочу побалакати, — відповів Шон. — А ти тепер працюй тут сам. Созу я забираю.

Вайті кивнув головою й пішов із Шоном до їхнього автомобіля.

— Ми прив’яжемо Бойла до цієї справи, й може виявитися, що він причетний і до вбивства Маркус. Ми працюватимемо на два фронти.

— Подвійне вбивство на відстані десятьох кварталів? — запитав Шон.

— Можливо, вона вийшла з бару й побачила, що там діється.

Шон похитав головою.

— Часові лінії геть переплутані. Якщо Бойл убив цього чоловіка, він зробив це між першою тридцять та першою сорок п’ять. Потім йому довелося б проїхати десять кварталів і знайти Кейті Маркус, яка щойно виїхала на вулицю о першій сорок п’ять. Я на це не купуюся.

Вайті прихилився до автомобіля.

— Я також.

— Та ще дірка на спині вбитого. Вона дуже маленька. Надто маленька для тридцять восьмого калібру, про який ти мені розповів. Різні пістолети, різні виконавці.

Вайті кивнув головою, дивлячись униз, на свої черевики.

— Ти хочеш знову допитати малого Гарріса?

— Він має розповісти мені правду про батьків пістолет.

— Може, скласти портрет його татка? З урахуванням минулих змін, розповсюдити його. Може, хтось його бачив.

Соза підійшов до них і відчинив пасажирські дверці.

— Мені їхати з вами, Шоне?

Шон кивнув головою й знов обернувся до Вайті.

— Лишилася одна невеличка річ.

— Яка?

— Та, якої нам не вистачає. Це дрібна деталь. Я вирахую її. І закрию справу.

Вайті всміхнувся.

— Яке останнє вбивство ти розкрив, чоловіче?

Ім’я зіскочило з Шонового язика.

— Ейлін Філдс, яку втопили вісім місяців тому.

— Не всі ж вони потопельники, — промовив Вайті й пішов назад до «кадилака». — Розумієш, про що я?

Час, який просидів Бренден у камері, не був добрим для нього. Він здавався меншим і молодшим, але й підлішим, так ніби побачив там речі, про існування яких не здогадувався. Але ж Шон умисне помістив його в одиночну камеру, далеко від різних покидьків і наркоманів, тож і гадки не мав, що було таким жахливим для хлопця, хіба що той справді не міг терпіти усамітнення.

— Де твій батько? — запитав Шон.

Бренден погриз ніготь і стенув плечима.

— У Нью-Йорку.

— Ти з ним бачився?

Бренден заходився гризти другий ніготь.

— Востаннє, коли мені було шість років.

— Ти вбив Кетрін Маркус?

Бренден випустив ніготь із рота й витріщився на Шона.

— Відповідай мені.

— Ні.

— Де пістолет твого батька?

— Я нічого не знаю про те, що мій батько мав пістолет.

Цього разу Бренден не кліпав очима й не відривав погляду