Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-А це вже не важливо. Важливо, що тему знаємо і ще є час повторити!

-То що за тема?

-Щити у небезпечних для життя ситуаціях.

-Виходить будуть ілюзії … – підсумувала Кара.

-З чого ти взяла?

-А як вона в нашій академії небезпечну для життя ситуацію створить?

***

-Гаразд ... кхм, беру свої слова назад. Вона створила ці умови … – дивлячись на наше місце для випробувань висловилася Кара.

  А цим місцем зараз служили два високі, далеко розташовані один від одного дерева, між якими горизонтально натягнутий тоню-юсенький канат. І при цьому відстань від канату до землі МІНІМУМ п'ять метрів.

  Оце так … екстремальна практика!

-Навіть думати про те, що мені туди доведеться лізти не хочеться ... - сказала правду я.

-А Хто в тебе питати щось буде? Прима? Сумніваюсь. Полізеш і подумати не встигнеш! - Обірвала мене Кара.

-Я цією ниткою йти не збираюся! - Цього разу висловилася Лі.

-І тебе питати ніхто не буде. У будь-якому випадку здаватимете. Вас на перездачу відправлятимуть. Постійно! Аж до закінчення ваших днів ... поки не приїдете на іспит і не здасте ... хоч якось!

-Так Все! Гаразд! Питання зараз в іншому. Хоч хтось із вас практикував у небезпечних ситуаціях щити? - Підсумувала я

-Я … тільки з магом-відступником. – опустивши очі в підлогу відповіла Кара.

-А я … я взагалі не практикувалася ставити щити. Лише теорію щитів знаю. - Підтримавши Кару в розглядаючи "чудової статі академії" Лінда.

-І як ви складати плануєте?

- ... Аделаїда Дарвін Дефо! Попрошу підійти до кордону екзаменаційної території та перейти до здачі практики Щитів! - почувся голос професора Пріми з натовпу моїх одногрупників.

-Ну, принцеса, удачі!

  ,,Кордоном" – виявилася лінія приклеєна фіолетовим скотчем біля тих самих дерев. До одного з дерев приставлені дерев'яні сходи, по яких я зараз лізла нагору до того самого канату.

  Як виявилося, зверху дерев був прикріплений невеликий, дерев'яний майданчик до якого і прикріплювався канат.

-Добре ... Аделаїда, Ви мене чуєте?

-Так!

-Чудово! В цьому завданні все просто:

  1. Або ти створюєш під ногами щит і проходиш спокійно канатом від початку до кінця, і отримуєш бал від ста!

   2. Або як-небудь дертись по канаті без щита і опиняєшся на другому майданчику, але отримуєш не більше п'ятдесяти балів!

-Але чому у другому варіанті не до ста балів, а лише п'ятдесят?

-А бо треба було не просиджувати дупу на моїх парах, мила, а слухати і тренуватися! Я зрозуміло пояснила?

-Цілком. Можна ще питання?

-Ну давай, адже ми можемо і почекати, у нас в запасі ж цілий день! А інші дівчата складатимуть уночі. Адже ніхто не проти?

-Та це останнє питання!

-То став вже!

-Хоч якась підстраховка буде? Ну, я не знаю, мат знизу чи батут?!

-От мат знизу, люба, ви зараз і отримаєте якщо не зрушите з місця!

  Нестерпна жінка. Цікаво, чи є у неї чоловік?

  Але робити мені залишалося нічого, тож довелося йти.

  Я спочатку згадала тактику, як зазвичай створювала щити. У цій справі було завжди два варіанти: або представляти детально як сплітаються кожна нитка твоєї енергії створюючи тканини, а потім основу, власне, щита, або згадати щось, що пробудить у тобі яскраві та сильні емоції. Тому що, як відомо, емоції часто сильніші і швидше працюють, ніж якщо працювати тільки мозком.

  Як ви можете здогадатися, я вибрала другий варіант. Але думати про те що мені згадувати, щоб емоцій вистачило створення щита, довго знадобилося. Бо … я одразу згадала Вільяма.

  Не знаю чому, але в моїй пам'яті відразу з'явився його образ та спогади з ним. І я пішла. Я знала, що йду до божевілля тонким канатом. Знала, що до землі метрів п'ять не менше. Знала, що якщо зараз зірвусь, то мішком полечу вниз. Знала, що внизу нічого м'якого не буде і приземлення буде болючим.

  Але я довірилася собі, своїм почуттям та емоціям. Спогади про Вільяма залишали по собі лише приємні, теплі та світлі почуття. Я навіть не помітила, як прискорилася і розправила руки в сторони, нібито тримаючи цим баланс. Але насправді останнє було не обов'язковим, оскільки мій щит, який створили почуття до Вільяма, тримав мене як ніколи прямо.

  Згадала нашу першу зустріч пару місяців тому вдома у Анни. Тоді я ще його не любила … ні, навіть не так. Я ненавиділа його. Потім згадала, як він допомагав мені перемогти в замку батька. Як він доводив мені, що я принцеса. Ахах, тоді я й не уявляла, що його слова виявляться правдою. Згадала нашу зимову ніч у замку діда. Вона була як із казки … Справжньої, зимової казки. Згадала вечори у академії. Як він завжди про мене дбав, навіть якщо я намагалася чинити опір і відштовхувати його від себе.

-Добре, Аїдо, Стоп! АІДА! ПЕРЕКЛАДИНА НЕ БЕЗКІНЕЧНА! ЧИ ТИ ВИРІШИЛА З ЩИТОМ ПРОЙТИ ПО ВСЕМУ ДВОРУ, ТО ТИ МОЛОДЕЦЬ! АЛЕ КАНАТ ТО ЗАКІНЧИВСЯ!

★У головному залі академії цього ж вечора★

-Ахах, а як Сандра полетіла вниз!

-Ох, бідна, вона єдина, хто на стільки провалив іспит. Так ще й до лікарів потрапила. Ось невдаха то!

-Мені більше сподобалося як Аїда пройшлася.

-Ох, у неї єдиною мені здається буде високий бал.

  Сидячи на кріслах дівчата нашої групи обговорювали іспит і спроби кожної, що пройшли.

-А я що? Кожен так міг.

-Ага, скажи-скажи!

-Ось скажи мені, Аїдо, як ти так спокійно пройшла це чортів ... канат? Ще й із посмішкою!

-Я посміхалася?

-Так! – В один голос крикнули дівчатка.

-Це був щит на емоціях чи сплетіннях?

-На емоціях.

-Ну ось що ти такого згадувала, що щит був таким міцним?! У мене ледве виходить зробити цей щит з емоціями. Де ти взяли такі сильні емоції?

-Просто згадувала щасливі моменти …

  У коридорі я помітила брата Лі.

-О, Шіллі! Чи не приєднаєшся?

-Ні, пробач у мене іспит.

-Зараз? А чи не вдень?