Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Ми дозволили підкупити себе зростанням (третім пивом) і занехаяли (чи тим самим і «вирішили») філософсько-економічні питання справедливого розподілу багатства. Іншими словами, діє правило, що коли загал багатіє, нам майже все одно, звідки приходить багатство, тобто нам не аж так залежить на справедливості. Але коли раптом ріст припиняється, суспільство бідніє — ми стаємо набагато чутливішими до справедливості. Можливо, асиметрія винна в тому, що ми там, де ми є. Економіка була приблизно так само (не) справедливою для минулого покоління, як і тепер, однак тему несправедливості ми почали нагально вирішувати аж зараз. Тому ми говоримо про кризу капіталізму зростання, адже капіталізм і демократія можуть існувати й без зростання (бо інакше це була б якась дивна, слабка система, що живе тільки завдяки хабарям зі зростання), хоча з третім пивом усе було б, звісно, простіше.

Резюме

Ми досліджували розвиток економічного мислення від найперших писемних пам’яток, які людина залишила на планеті. У результаті лишилися сліди — сліди не на папері, а всередині нас, і вони впливають на нас аж до сьогодні. Ми всі несемо в собі закорінені історії, які ми проживаємо, плюс маємо сюжети, що лишилися нам від предків. Часто ми без свого відома успадковуємо чужі історії. У кожному з нас ховається шматочок дикого Енкіду, частинка жорстокого й героїчного Гільгамеша, ми носимо в собі великий вплив Платона, нам сняться разом з Декартом та іншими механічні сни. І через тисячоліття у наших головах звучать слова й вчинки Ісуса та пророків. Вони допомагають нам створювати наші історії й додають значення та смислу нашим власним вчинкам. І саме ці, часто незнайомі, частини наших життєвих історій (та історій усієї нашої цивілізації) найкраще проявляють себе в періоди кризи.

Ми спробували пройтися всією історією бажання (тобто від першого закладеного в фундамент каменя) від самого початку, від Створення світу в Старому Завіті. «Первородний гріх» також можна трактувати як прояв надмірного споживання. Давні греки відводили економічним темам дуже багато місця у своєму філософському вченні. Так само й християни. Основні думки окремих Євангелій базуються на економічних та соціальних принципах. Також Фома Аквінський та інші помітно долучилися до формування принципів, які пізніше ми приписали Адамові Сміту. Останній зумів їх у слушний момент сформулювати й висловити. Також ми спробували розібратися в спадщині, яку нам залишив картезіанський науковий підхід, та вказати на підхід до економіки добра та зла в працях Бернарда де Мандевілля та Адама Сміта.

У другій частині книги ми спробували показати, що нас із давніх-давен мучить непросте питання споживання, що людина від природи поводиться неприродньо і що швидше за все ми завжди хотітимемо більше, не дивлячись на те, скільки всього в нас є. Це ненаситне бажання (чи потяг) живе в нас ще з часів Пандори та Єви і передбачає невпинну виснажливу роботу. Навіть найдавніші цивілізації того часу знали те, що ми (знову) відкриваємо — з великими стражданнями — зараз. Ми вказали й на те, що замість стоїчного вчення (зменшення попиту на статки) ми вибрали вчення гедоністичне (збільшення пропозиції товарів). Тож наше завдання — знайти свою власну межу, контроль над собою. Недаремно ж десь у Старому Завіті пишуть, що той, «хто панує над собою самим, ліпший від завойовника міста»[1033]. Чи, як стверджує Мільтон, «той, хто опанував самого себе, керує своїми пристрастями, бажаннями та страхом, завжди сильніший за короля»[1034].

Living on the Edge — життя на межі

Здається, що сучасна економіка (а часто також економічні стратегії, що сформувалися на її основі) мала би відійти від деяких нових думок, а з іншого боку — повернутися до багатьох старіших. Облишити нарешті постійну незадоволеність, яка хоч і живить наше зростання, проте водночас робить задоволеність неможливою. Мабуть, нам варто було б знову відкрити для себе відчуття задоволеності, відпочинку й вдячності за те, що в нас є. А маємо ми всього справді багато; з матеріального та економічного погляду — найбільше в історії західної грецько-єврейсько-християнської цивілізації... чи будь-якої іншої цивілізації, яка колись жила на цій планеті.

Економічна політика, котра має таку мету, обов’язково починає потребувати маніакально-депресивних тенденцій в економіці, стає проциклічною. Свої проблеми ми вирішуємо боргом (тобто переміщенням у майбутнє), а вирішення всіх негараздів вбачаємо у своїй безкінечній надії на невпинне зростання. Так кризи стають набагато гіршими, ніж могли би бути, якби ми не носили весь час на своїх плечах тягар боргу.

Хто постійно живе на межі, не повинен дивуватися, коли раптом впаде за цю межу. Хто їздить на ковзанах при самій огорожі, не повинен скаржитися, коли об цю огорожу поріжеться. Хто літає надто високо й надто близько до сонця, мов міфічний Ікар, не повинен дивуватися, коли раптом обпалить собі крила, а його падіння буде тим глибшим, що вище він до цього летів. Ми дуже довго їздили на ковзанах при самому краї, який був надто гострим. Ми загубили чуттєвість і здоровий глузд, коли ставали на міліметр ближче до краю, на помах крил вище, а нічого не відбувалося. Просто їздити на ковзанах та літати в міру нам було мало, тепер настав час повернутися до безпечніших та привітніших висот.

В одній пісні співається про те, що правила й закони творять поети. Поети (у широкому значенні слова) додають правилам смислу, душу, юристи дають їм форму й букву закону. Так само можемо сказати, що хорошим економістом може стати хороший математик чи чудовий філософ. Здається мені, що ми надто велику роль відводимо юристам та математикам, недооцінюючи поетів та філософів. Ми проміняли надто багато мудрості за точність, надто багато людяності за математизованість. Це нагадує до деталей пробудовану вежу зі слонової кості, яка, однак, стоїть на нестійкій основі з піску. Недаремно в одній притчі говориться про те, що розумний будівельник більше піклується про фундамент, ніж про барокове оформлення куполів веж своєї будівлі. Коли почнеться дощ, храм не розсиплеться, мов будиночок з цукру.

Якщо вже ми заговорили про вежі, чи божевілля наукових мов і нездатність різних спеціальностей порозумітися між собою — це не наслідок того,