Читати книгу - "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності"

війни. У межах колишніх володінь Габсбургів Галичина відрізнялася від Закарпаття, що в основному перебувало під угорським правлінням, та колишньої молдовської провінції Буковини. У межах колишньої Російської імперії Волинь, яка перебувала під владою Польщі в міжвоєнний період, відрізняється від Поділля, яке залишилося під радянською владою протягом більшої частини XX століття. Існує також різниця між землями на правому березі Дніпра, які перебували під польським правлінням і Лівобережжям, яке було територією козацької Гетьманщини, як і між козацькими землями й територіями, колонізованими в основному за часів Російської імперії у XVIII–XIX столітті. Межі цих земель також служать лінією між українцями, яким більш комфортно говорити українською, і тими, хто віддає перевагу в повсякденному спілкуванні російській мові.

Насправді український регіоналізм є ще більш складним, ніж поданий вище опис. Існують також відмінності між старими козацькими землями Гетьманщини та Слобідської України, в той час як південноукраїнська Миколаївська область істотно відрізняється за етнічним складом, мовою та поведінкою на виборах від Криму, що був приєднаний до України лише 1954 року. Але, незважаючи на всі ці відмінності, регіони України тримаються разом, бо всі вищезазначені кордони, які відокремлювали їх у минулому, сьогодні було б майже неможливо віднайти або відновити. У наші дні можна натомість побачити мозаїку мовних, культурних, економічних і політичних перехідних зон, які пов’язують різні регіони один з одним і тримають країну разом. На практиці не існує легко впізнаваної культурної межі, яка відокремлює Крим від сусідніх регіонів півдня України або Донбас від решти східних регіонів. Жоден з історичних регіонів не показав сильного бажання вийти зі складу України й жодним місцевим елітам не вдалося мобілізувати населення на підтримку відокремлення. Така мобілізація відбулася в Криму та на Донбасі, але виключно внаслідок російської анексії або інтервенції.

Символічне прощання з радянським минулим — знесення пам’ятників Леніну, загальною кількістю понад 500 — стало своєрідною візитною карткою Революції Гідності. Серед анти-київських бойовиків на Донбасі було багато захисників старих радянських цінностей. Але російські найманці й добровольці принесли в регіон всеосяжну ідею іншого роду. Як і найбільш відомий з російських командирів, Ігор Гіркін, вони прийшли на Донбас захищати цінності «російського світу» від зазіхань Заходу. У цьому контексті вони бачили Україну полем бою між, з одного боку, декадентськими західними цінностями, у тому числі демократією, особистими свободами, правами людини і особливо правами сексуальних меншин, та традиційними російськими цінностями — з іншого. За цією логікою, західна пропаганда нібито просто заплутала розуми українців. А росіяни намагалися донести їм правду.

Ця інтерпретація конфлікту має глибоке коріння у російській культурі та інтелектуальній традиції. Хоча важко уявити сучасну російську історію без участі Росії в європейській культурі, правильно й те, що протягом багатьох століть Росія була відрізана від Заходу або вступала в конфронтацію з країнами Центральної та Східної Європи. Який набір історичних досвідів найкраще визначає непрості стосунки Росії із Заходом? В одвічній російській інтелектуальній дискусії між західниками і слов’янофілами, яка почалася на початку XIX століття і протиставляла образ Росії як частини Європи образу Росії як окремої цивілізації зі світовою місією, нащадки слов’янофілів та антизахідників наразі є переможцями.

Що стосується України, її прагнення до незалежності завжди мало європейську орієнтацію. Вона ввібрала в себе досвід України як країни, розташованої на вододілі Схід-Захід між православ’ям та католицизмом, центральноєвропейською та євразійською імперіями й політичними та соціальними практиками, які вони з собою приносили. Це місце на кордоні кількох культурних просторів допомогло зробити Україну контактною зоною, в якій українці різних віросповідань змогли навчитися співіснувати. Воно також допомогло створити регіональні поділи, які експлуатуються учасниками сучасного конфлікту. Україна завжди була відома (й останнім часом це особливо схвалювалося) культурною гібридністю свого суспільства, але наскільки довго нація може нести цю гібридність і залишатися єдиною перед обличчям гібридної війни — є одним із важливих питань, що наразі вирішується у конфлікті між Росією та Україною.

Проєвропейська революція в Україні, яка вибухнула за чверть століття після завершення «холодної війни», наслідувала захоплення Заходом тих часів, яке було поширене серед дисидентів Польщі, Чехословаччини та інших країн регіону. Революція Гідності та війна викликали геополітичну переорієнтацію українського суспільства. Частка тих, хто позитивно ставився до Росії, знизилася з 80% в січні 2014 року до менш ніж 50% у вересні того ж року. У листопаді 2014 року 64% опитаних підтримували вступ України до ЄС (у листопаді 2013 року цей показник становив 39%). У квітні 2014 року тільки третина українців хотіли вступу своєї країни до НАТО, а в листопаді 2014 року понад половина опитаних підтримували цей курс. Немає сумнівів у тому, що досвід війни не лише об’єднав більшість українців, а й повернув їхні симпатії в бік Заходу.

У більшості країн світу шок війни, приниження поразки і відкрита рана від втрачених територій служили потужними інструментами для побудови національної солідарності та формування сильної національної ідентичності. Поділи Польщі у другій половині XVIII століття стерли Польську державу з мапи Європи, але послужили відправною точкою для формування модерного польського націоналізму, в той час як наполеонівське вторгнення до Німеччини на початку XIX століття дало поштовх розвитку пангерманських ідей і сприяло розвитку модерного німецького націоналізму. Спогади про поразку і втрачені території підживлювали національні почуття французів і поляків, сербів та чехів. Україна, яка зазнала вторгнення, приниження і поділу війною, здається, йде за цим загальним зразком.

Російська анексія Криму, гібридна війна на Донбасі та спроби дестабілізувати решту країни створили нову й небезпечну ситуацію не тільки в Україні, а й у Європі в цілому. Вперше з моменту закінчення Другої світової війни велика європейська держава пішла війною на слабшого сусіда й анексувала частину території незалежної держави. Вторгнення Росії порушило не тільки російсько-український договір 1997 року, а й Будапештський меморандум 1994 року, який запевнив безпеку України в обмін на відмову від ядерної зброї і приєднання до Договору про нерозповсюдження цієї зброї як неядерної держави. Неспровокована агресія Росії проти України поставила під загрозу основи міжнародного порядку — загрозу, на яку Європейський Союз та більшість світу виявились не готовими відповісти вчасно та ефективно. Незалежно від результатів нинішньої української кризи, від її розв’язання залежить не тільки майбутнє України, а й майбутнє відносин між Сходом і Заходом Європи — Росією та Європейським Союзом — а отже, майбутнє Європи в цілому.

ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ

Світова історія: 45 тисяч рр. до н. е. люди приходять у південну Європу

45–43 тисячі рр. до н. е. — неандертальські мисливці на мамонтів будують свої