Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

У сумнівах, які боролися із вірою, Том підвівся і поплентався до своєї халабуди. Негри вже спали там просто на підлозі, один коло одного. Повітря всередині було застояне. Том спершу хотів прилягти десь під відкритим небом, але ночі були холодні, та ще й ранкова роса… Мусив лягати з усіма. Він закутався у стару, діряву ковдру, ліг на солому і заснув.

У сні до нього прийшла Єва. Вони сиділи на дерновій лавці біля поншартренського озера, і дівчинка читала йому уривок із Біблії: «Я буду з тобою, коли ти будеш переходити через глибокі води, — і вони не потоплять тебе. Як підеш ти через вогонь, не обпечешся. Бо я — Господь Бог твій, Бог Ізраїлю, спаситель твій». Та слова ці затихали, зливаючись воєдино із божественною музикою. Єва перервала читання і подивилася на Тома проникливим, люблячим поглядом. Цей погляд наповнив нещасну Томову душу теплом і спокоєм. А Єва вже летить на ясних крилах угору. Ці крила кидають на землю яскраві, мов зорі, відблиски… І ось Єва щезла.

Том прокинувся. Невже це лише сон? А нехай і так. Та хто посміє сказати, що юна ніжна душа, яка за життя піклувалася про знедолених, не отримає дозволу від Господа творити добро для них і з того світу?

Я вірю в те, що добрі душі

Не вмирають.

Я знаю те, що добрі душі

Мене з небес вітають.

Розділ XXХІІІ

Непокірна Кассі

…і сльоза ось утискуваних,

та нема кому їх утішити;

і насилля з руки, що їх гнобить,

та немає для них потішителя…

Книга Екклезіястова (IV, 1)

Завдання людини на цьому світі полягає у тому, щоб не зневіритися, не озлобитися і за будь-яких обставин пройти свій земний шлях гідно. Іноді, щоб вижити, залишатися порядною людиною важко. Але Том був міцним горішком і вирішив не зраджувати своїм принципам, залишаючись собою. Разом із тим треба було якось пристосовуватися до нового життя.

Том швидко зрозумів, чого треба остерігатися і на що можна сподіватися, працюючи на такого господаря, як Легрі. Він покладав великі надії на свою високу працездатність, старанність і добросовісність, щиро вірячи, що ці якості допоможуть уникати безпідставних звинувачень, покарань і принижень. Він не боявся ніякої роботи, бо робити вмів усе. Будучи від природи миролюбним, Том вирішив і на цього господаря працювати чесно та самовіддано. Тут він побачив стільки горя і сліз, що просто вжахнувся. І тепер він щиро як ніколи покладався на Господа, в глибині душі сподіваючись, що він, Всеблагий, допоможе йому вирватися звідси.

Легрі відчував до Тома таку неприязнь, яку завжди інтуїтивно відчуває погана людина до хорошої. Але не оцінити свого нового невільника він просто не міг. Купуючи Тома, він планував зробити із нього наглядача на час своєї відсутності. Попостерігавши за ним тижні зо два, він переконався, що новий раб на цю роль підходить: відповідальний, чесний, працьовитий і покірний. От тільки одне стримувало господаря — Том був добрим і співчутливим, а це для наглядача неприпустимо. Він має бути жорстоким і байдужим. До того ж Том осуджував, хоч і мовчки, жорстоке ставлення господаря та його посіпак до своїх побратимів. Із цим треба було щось робити. Саймон Легрі вирішив будь-що перетворити Тома на жорсткого, лютого і байдужого наглядача. Не знав він, що це — сізіфова праця… Але про це згодом, а зараз ми розповімо про подію, яка здивувала усіх невільників Легрі.

Одного ранку перед виходом у поле Том помітив у селищі нову жінку, яка дуже вирізнялася на фоні решти невільниць. Вона мала струнку поставу, делікатні руки і ноги, була зодягнена у хорошу сукню. Виглядала вона на років тридцять п’ять, максимум сорок. Побачене одного разу, її обличчя запам’ятовувалося назавжди: на ньому залишило свій незгладимий відбиток бурхливе життя, рясно всіяне горем і приниженням. Високе чоло, красиві, чіткі дуги брів, правильний ніс, чуттєва лінія вуст і гордо піднята голова — все це свідчило про те, що колись це була дуже вродлива жінка. Але зараз врода сховалася за результатом приниженої гордості та жіночої гідності — глибокими зморшками, які немов поорали її обличчя. Усі риси загострилися, вилиці некрасиво випнулися, а шкіра стала хворобливо-жовтуватою. Її виразні темні очі затягнули глибокий відчай і безкінечна мука. Кожен рух незнайомки, її міміка й жести показували, що ця жінка надзвичайно горда і зверхня, а туга очей ще більше це підкреслювала і була контрастним фоном до її непростої натури.

Том не знав ні хто вона така, ні звідки і чому з’явилася тут. Він побачив її на світанку, коли всі поспішали на поле: гордо піднявши голову, жінка пішла разом із рештою невільників. Інші, судячи з їхніх реплік, добре знали цю жінку, і її з’ява серед них внесла пожвавлення в колектив.

— Ось і її провчили! Так їй і треба, — сказала якась невільниця.

— Ха-ха-ха! Дочекалася панської ласки, — підтримала її інша жінка. — Тепер дізнаєшся, по чім ківш лиха, білоручко!

— Та яка з неї робітниця!

— Увечері дістане за старання, як і всі ми!

— Я б із радістю подивилася, як її шмагатимуть!

Незнайомка не звертала уваги на ці уїдливі, образливі коментарі, мовби й не чула їх або не розуміла, що йдеться про неї. Вона начепила на обличчя презирливий злий усміх і не міняла виразу обличчя. Том відчув, що нова рабиня до чорної роботи не звикла і тепер мужньо бореться зі злим жартом зрадливої долі. Незнайомка увесь час йшла поряд із Томом, але жодного разу не підвела на нього очей, не обмовилася до нього жодним словом. Він також не чіпав її, розуміючи, як їй зараз важко. Отак мовчки вони дійшли до поля. За роботою Том поглядав на сусідку. Вроджена спритність і доладність у всьому відчувалася в кожному її рухові. Робота, хоч і нова для неї, давалася цій жінці легше, ніж решті, все горіло у неї в руках, її кошики швидко наповнювалися чистою бавовною. При цьому зверхня усмішка не сходила з її обличчя і кричала на всю плантацію, що вона вища за це принизливе становище, в якому опинилася.

Опівдні Том перемістився поближче до мулатки Люсі, бо помітив, що вона геть вибилася з сил, заледве ноги тягнула і увесь час стогнала й охала. Він вибрав момент і мовчки переклав зі свого кошика у її декілька жмутків бавовни.

— Навіщо? Не треба! — сказала вона, розгублено подивившись