Читати книгу - "Війна Калібана"

Голден поставив перед вченим повну миску а Амосові простягнув білу тубу з чорним пластиковим ніпелем, тоді сів біля Наомі. Вони не торкалися, але безпомилково зв'язок між ними був. Він міркував, чи не бажала Мей щоби вони з Ніколою зійшлися знову. Тепер це неможливо.

- Окей, Алексе, - проказав капітан, - що ми маємо?

- Всьо то само, - відповів пілот – шість есмінців летєт на максимальному прискоренні в сей бік. Адекватний загін летит за ними і прегоновий пінас віддалєєси від нас з єнчого боку.

- Чекай, - не зрозумів Пракс, - віддаляється від нас?

- Вони коригують свій курс відповідно нашому, - пояснив Камаль, - вони вже розвернулись і тепер набирають швидкість аби наздогнати нас.

Вчений прикрив повіки, уявляючи вектори.

- Але ж ми майже там? – запитав він.

- Дуже близько, - пояснював пілот, - вісімнадцять-двадцять годин.

- Чим це закінчиться? Земні кораблі нас захоплять?

- Вони злапають нас – до ворожки не ходи. Але не раніше ані ми – пінас. Десь дня чотири по тому.

Пракс набрав ложку юшки. Смакувало так само добре як і пахкотіло. Темне, зелене листя було перемішане з сочевицею. Він ложкою розпрямив один листок аби спробувати ідентифікувати його. Можливо шпінат. Краї стрижня були не зовсім правильні, але ж його в решті-решт готували.

- А чому ми впевнені що це не пастка? – поцікавився Амос.

- А ми й не впевнені, - але я не розумію як вона спрацює.

- Якщо вони нас хочуть кинути за ґрати а не вбити, - запропонувала Наомі, - то ми обговорюємо відриття шлюзу для якогось високопосадовція з земного уряду.

- То вона та, за кого себе видає? – вчений не вгавав.

- Схоже на те, - погодився капітан.

Алекс підняв руку.

- Як вибирати між бабцев з ООН і тим, що мус підстовлєти гузицю під шіск бойових суден, то ліпше зробити переву і напитиси чаю з файними андрутими, нє?

- Може бути так, що стане запізно змінювати гру, - відповіла жінка, - мені якось некомфортно від того що Земля рятує мене від Землі.

- Структури ніколи не є монолітними, - озвався ботанік, - з белтерами і марсіянами чи землянами є значно більше генетичних варіацій, аніж між ними. Еволюція передбачила певні відмінності між груповими структурами і альянси з не – членами. Те саме ви можете помітити у папороті.

- Папороті? – перепитала старпом.

- Папороті можуть бути дуже агресивними, - відповів вчений.

Їх перервав м’який дзвін: три ноти, кожна наступна вища за попередню. Немов перегук дзвіночків.

- Добре, досьорбуймо, - відреагував пілот, - це п’ятнадцяти хвилинне попередження.

Амос видав довгий смоктальний звук: - туба в його руках зів’яла. Пракс відклав ложку і підніс миску до рота не бажаючи і краплі лишати. Джим вчинив так само а потім почав збирати використаний посуд.

- Якщо хтось хоче відвідати гальюн, то саме час, - нагадав він, - поговоримо через…

- …вісім годин, - підказав Алекс.

- Вісім годин, - повторив капітан.

Пракс відчув що груди йому стисло. Черговий раунд нищівного прискорення. Години підтримки голками з крісла занепадаю чого метаболізму. Звучало пекельно. Він підвівся з-за столу, кивнув усім і повернувся до каюти. Коліну було значно краще. Ботанік сподівався, що так воно й буде коли він встане. Прозвучало десятихилинне попередження. Він ліг на крісло, намагаючись розміститися правильно, потім чекав. Чекав. Перекрутився і узяв термінал. Сім нових вхідних. Два з підтримкою, три з ненавистю, одне помилкове і фінансовий звіт з благодійного фонду. Не відкрив жодного.

Увімкнув камеру.

- Нікола, - сказав він, - я не знаю що вони тобі сказали. Я не знаю чи справді ти віриш у всі ці речі, які кажеш. Але я ніколи не торкався тебе з люттю навіть в кінці. І якщо ти насправді мене боїшся, то я не знаю чому. Мей я люблю найбільше в житті. Я помру радше аніж дозволю комусь зробити їй боляче. А тепер половина Сонячної системи вважає що боляче їй зробив саме я.

Він натис на паузу а потім почав знову:

- Ніколо. З усією повагою я не думаю що між нами можна щось зрадити.

Зупинився. Коли проводив рукою по волоссю, то почув п’ятихвилинне попередження. Боліла кожна окрема фолікула. В голову надійшла цікава думка: чи не тому Амос брив череп наголо. При перебуванні на кораблі виникає стільки усіляких дрібниць, які є абсолютно не очевидними, допоки ти не поживеш тут.

- Нікола..

Він витер всі записи і увійшов в обліковий запис доброчинного банку. Там був захищений формат запиту, який міг закриптувати і надіслати переказ як тільки швидкість світла доправить його до банківського комп’ютера. Швиденько його заповнив. Двохвилинне попередження прозвучало голосніше і чіткіше. За тридцять секунд що лишались, він відіслав її гроші назад. Більше нічого говорити не треба.

Повернув термінал на місце і знову ліг. Комп’ютер почав відлік від двадцяти і гора накотилась знову.

- Як коліно? – запитав Амос.

- Дуже добре, - відповів Менґ, - я навіть здивувався. Вважав, що буде більш ушкоджене.

- Просто не перенапружив цього разу, - відказав механік, - з моїм пальцем теж все в порядку.

По кораблю пролунав глибокий тон і палуба під ботаніком змістилася. Голден, який стояв справа від нього ворухнув гвинтівкою у лівій руці і натиснув щось на контрольній панелі.

- Алексе?

- Так, це було трошки невчасно, пробачте. Але.. чекай. Ага. Є герметичність. І вони стукають.

Голден повернув гвинтівку до іншої руки. Амос теж мав зброю на поготові. Наомі стояла поряд, в її руках був тільки термінал з заведеним на нього керуванням кораблем. Якщо щось піде не так, контроль за функціями корабля може стати значно кориснішим за зброю. На всіх була надіті чітко впізнані марсіянські обладунки, які дісталися їм разом з кораблем. Поєднані судна прискорювались на третині g. Земні есмінці продовжували насуватися.

- Що, капітане, - озвався Амос - зброя у руках передбачає пастку?

- З почесною вартою все в порядку, - відповів Голден.

Пракс підняв руку.

- Ти знову з пустими руками, - прокоментував Голден, - не ображайся.

- Ні, я просто… я вважав що почесна варта на тому самому боці що й люди яких вони