Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Я завжди, скільки себе пам'ятаю, міг прорахувати будь-яку людину, всі її дії та думки наперед. Ось і в справі, яка стосувалася нас трьох, я був упевненим:  не помилюся.                                               

Став готувати обох найдорожчих мені людей. Підказував, штовхав їх на потрібні мені думки. На ті самі, до яких вони не дійдуть самостійно. А якщо й дійдуть, то зізнатися не наважаться навіть самим собі. Так я переконував себе тоді.                                             

Таню я розкріпачив настільки, що вона ось-ось погодилася б на танець утрьох. Однак підстава Кості внесла свої корективи, і мені довелося ховатися.                                             

Але зараз, знаючи про те, наскільки Андрій і Таня зблизилися, поки я був відсутній, я все ж відчуваю, що десь прорахувався. Сиджу в кріслі, у кабінеті друга, дивлюся, як він вивчає документи, і очей від нього відірвати не можу. І якщо з почуттями до дружини в мене все зрозуміло, то як бути з ним? 

Як бути з другом? Або хто він мені взагалі? З огляду на те, чим ми з ним займалися в цьому самому кабінеті не так давно, у день мого повернення.                                                                   

Після цього ми просто вдавали, що нічого не сталося. Ні я, ні він жодного разу за цей час навіть натяку не зробили.                                                                                             

Кидаю погляд на те місце біля стіни, де Доронін затиснув мене. Відчуваю збудження, що накочується, кров у жилах починає нагріватися і приливає до паху. Як же, сука, хочеться повторити!                 

Скільки у своїх мріях я прокручував цей момент, але в мріях я був набагато сміливішим. А коли сталося — просто завмер і дозволив Андрію керувати. Як завжди.                                                                     

Усміхаючись своїм думкам, повертаю голову і зустрічаюся з поглядом Дороніна. Темним і небезпечним. Він зрозумів, куди я дивлюся і про що думаю. І, схоже, наші бажання збігаються. 

От тільки чи готовий я до продовження? А він?                                                

— Тобі треба випустити пару, — кажу перше, що спадає на думку, бо надто боюся його дій. 

Андрій хмикає і хитає головою.                                                                   

— Пробував уже, — каже і впивається в мене перевірчим поглядом, — не цікавий ніхто. 

— Крім Тані, — уточнюю я і відкидаю голову на м'яку спинку крісла.                                     

Зараз головне не дати йому приводу засумніватися у моїх словах. А отже, потрібно сховати очі, інакше по них усе прочитає.                                                                                            

Друг мовчить, і в тиші кімнати я чую тільки наше дихання.                                                             

— Іди до неї, — кажу ледь чутно, але мої слова звучать як гуркіт грому. — Вона теж скучила. 

Андрій зривається з місця, і всього одну мить йому потрібно, щоб опинитися поруч зі мною. Нависає скелею, обхоплює моє горло, не боляче, але міцно й відчутно. І змушує подивитися в очі. 

— Пропонуєш мені трахнути твою дружину, друже? — гримить Доронін.

Шановні мої читачі. Шалено вдячний за увагу до моєї творчості, ви у мене найкращі! 
Звернув увагу, що багато хто із вас вже хотіли б дізнатися про новинку, а саме яка історія буде наступною:
чи про Артема та Яра 
чи про Олега та Женю
чи можливо та сама, яку запланував автор, але нажаль зараз не можу розказати про неї, бо вона на пряму пов'язана із розв'язкою історії Андрія, Тані та Стаса.

Правда в тому, що вирішити самостійно я не можу, тому що всіх героїв люблю однаково. То ж мені дуже потрібна ваша допомога. Будь ласка, долучайтесь у друзі в соціальних мережах, посилання є у вкладці "про мене", та беріть участь у голосуванні. 

Якою буде наступна книга залежить від кожного з вас!