Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Айза вже нічого не розуміла. Вона переводила погляд із Рема на Аглая і назад, але вони тільки дивилися один на одного напружено. Зрештою Рем повернувся до Айзи. Він відпустив її плече – принаймні, його хватка більше не відчувалася, як лещата – і опустив своє лице майже до її рівня. 

 Айза хотіла би відповзти назад, щоб не бачити Ремового обличчя, не відчувати його подиху на щоках; але позаду була тільки статуя Морени, і Айзі насправді було нікуди тікати. Вперше за усі рази, коли вона виходила на патрулювання, їй захотілося плакати – від безсилля, від того, як вона не може нічого вдіяти і ніяк зарадити. Але вона стримала сльози – неймовірним зусиллям волі, тільки бажанням, аби ні Рем, ні Аглай не побачили її слабкості. 

 – Не хвилюйся, Айзо, – сказав Рем. Його очі – водянисті, з дивною товстою туманною плівкою – дивилися прямо на неї. – Ти не загинеш. 

 – Що? – запитала вона. Звісно, це не могло не давати надію, але це ж був Рем. Вочевидь, він підготував для неї набагато гіршу долю. 

Лице Рема зникло з її поля зору, і Айза вже видихнула з полегшенням, але воно тривало недовго: чоловік почав опускатися на коліна, хапаючи Айзу за руки, що все ще були притиснуті до тулуба невидимими путами. 

 – Я кохаю тебе, – сказав Рем тихо, і Айзу пересмикнуло. Вона сподівалася, що вони вже пройшли цей етап. Але… Зараз, у ситуації, де її могли вбити будь-якої миті, можливо, це було і не найгіршим з усього, що могло трапитися. – Я не дам нікому тобі зашкодити. О, Айзо, ми будемо разом.

Айза у цьому глибоко сумнівалася, але тримала лице рівним, не дозволяла жодній емоції проникнути на нього. Останнє, що їй зараз потрібно – це знову відкинути Рема, щоб він все ж передумав і вирішив залишити її труп прямо на плитах цієї каплиці. 

Та все ж Рем очікував від неї якоїсь відповіді. Можливо, слів кохання у відповідь, можливо, чогось ще, але Айза не могла змусити свій язик заворушитися. Він наче розпух у неї в роті, і вона тільки повільно, дрібно кивнула – навіть не кивнула насправді, а просто якось смикнула головою. Рем міг розуміти цей жест, як йому хотілося. 

На щастя, цього було достатньо. Щось засяяло на дні його водянистих очей, і він тільки сильніше стиснув долоні Айзи. 

 – Ми поїдемо звідси – можливо, до Сентри. Чи до Кенту – де тобі більше сподобається. Будемо жити вдвох, подорожувати. Я знайду іншу роботу, навіщо займатися далі некромантією? А ти… 

Рем подивився на неї наче закохано. Але ні, це було інше почуття. Тесей дивився на неї закохано – з любов’ю, повагою, розумінням у погляді. Рем дивився на неї з пристрастю і так, наче вона була річчю, якою він довго мріяв заволодіти. 

Мабуть, цим для нього Айза насправді і була – просто річчю, забаганкою, яку Аглай з легкого плеча вирішив виконати. Ось тільки як вони збиралися змусити її залишатися із Ремом? 

Вони точно не були достатньо наївні, щоб вважати, начебто Айза піде із власної волі. 

 – А ти будеш сидіти вдома, чекати мене з роботи, так? Будеш глядіти за дітьми, займешся чимось жіночим...

 – Навіщо їхати з міста? – зрештою перервала його Айза. Від його слів її ледь не смикало, а язик все ще її підводив, і вона намагалася не дивитися в Ремове лице.

Воно було бліде, наче зроблене повністю з воску – таке несправжнє, таке несподівано небезпечне. Аглай біля пентаграми засміявся, але нічого не сказав. Тільки тоді Айза наважилася викрутити голову і подивитися у тому напрямку. 

Вона встигла зруйнувати майже все плетіння символів, і тому Аглаєві доводилося малювати майже з нуля. Та, здавалося, це не було проблемою для нього; ще залишався час, а в нього була крейда та мертва кров. 

Тоді Айза повернула лице до Рема і вимогливо подивилася на нього. Вона очікувала відповіді. 

 – Ти ж вже здогадалася сама, так? – сказав ввін зрештою, підчепляючи її підборіддя двома пальцями і піднімаючи лице вгору, до місячного світла. Цієї ночі, у Жнива, воно було таким яскравим, що ледь не засвітило Айзі очі. – Не буде тут ніякого Райну. Все зметуть трупи. Уяви – такі ж пентаграми, як ця – і ще на одинадцяти інших кладовищах. Для містян є тільки одна радість – все закінчиться справді швидко. 

Айза підняла брови. Вона не могла повірити чи то в Ремову дурість, чи то в свою удачу. Він, і, вочевидь, Аглай також, все ще вважали, що інші одинадцять пентаграм цілі. Це було так дурно – зрештою, де, вони думали, був тоді Тесей, як не з нею? 

Але більше її лякало інше. Їхня мета була саме така, як Аглай писав у щоденнику. І, вочевидь, він нічого не приховував від Рема, а той був і не проти. 

– Але навіщо? Навіщо знищувати місто? 

Айза перебирала в голові варіанти один за одним, і все не могла знайти хоча б половини, хоча би скибочки причини, яка могла би змусити когось знищити ціле місто. 

Рем мовчав, і Аглай також – він тільки малював далі на підлозі, і Айза чула скрип крейди. 

 – Поясніть мені! – знову почала вимагати вона. – Як… Як ви взагалі могли про це подумати?.. 

Аглай не відзивався, тож Айза подивилася знову на Рема. Той стояв із стиснутими губами – можливо, йому була не зовсім до вподоби ідея вбивства тисяч людей. Але він стояв там – допомагав Аглаєві протягом усього шляху, в обмін на… що? Гроші, артефакти, а тепер ось – на Айзу? Як наче вона була розмінною монетою, валютою, якою можна було би заплатити за послугу.