Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Повідом, коли вона приїде,— відповів Драммонд.— І ще, Люсіндо, можна нам чаю? Чи кави? — спитав він у Страйка.
— Чай чудово підійде, дякую.
— Сідайте,— запросив Драммонд, і Страйк сів, удячний, що шкіряне крісло таке велике й міцне. Старовинний стіл між ними був порожній — тільки таця з тисненим папером до писання, чорнильна ручка й ніж для листів зі срібла і слонової кістки.— Отже,— важко вимовив Генрі Драммонд,— ви розслідуєте цю жахливу справу на прохання рідних?
— Саме так. Ви не проти, якщо я робитиму нотатки?
— Прошу.
Страйк дістав записника й ручку. Драммонд злегка покрутився з боку в бік на обертовому кріслі.
— Страшний шок,— тихо мовив він.— Звісно, одразу спадають, на думку підступи іноземців. Міністр, увесь світ дивиться на Лондон у світлі Олімпійських ігор і так далі...
— Ви не подумали, що це самогубство? — спитав Страйк.
Драммонд тяжко зітхнув.
— Я знав його сорок п’ять років. Життя його мало свої потрясіння. Пройти через усе це — розлучення з Патрисією, смерть Фредді, відставка в уряді, ця страшна аварія за участю Рафаеля — і закінчити тепер, коли він став міністром культури, коли все нарешті пішло як слід... Консервативна партія була його життям,— додав Драммонд.— О так. У його жилах струменіла блакитна кров. Він так злився, коли відійшов від справ, зрадів, коли повернувся, став міністром... як були молоді, жартували, що він буде прем’єр-міністром, але мрія не справдилася. Джаспер завжди казав: «Вірні торі або покидьки, або клоуни», але сам не був ні тим, ні тим.
— Тобто ви гадаєте, що на момент смерті він був у непоганому гуморі?
— А... ні, я не можу так сказати. Був стрес, негаразди... але щоб аж до самогубства? Оце точно ні.
— Коли ви востаннє бачили його?
— Востаннє ми бачилися тут, у галереї,— відповів Драммонд.— Можу навіть назвати вам конкретну дату: це було двадцять другого липня.
Страйк пам’ятав, що саме в цей день сам познайомився з Чизвеллом. Він пригадав, що міністр прийшов на обід у «Пратті» з галереї Драммонда.
— І яким Чизвелл здався вам у той день?
— Надзвичайно сердитим,— відповів Драммонд,— але не дивно, зважаючи на те, що він тут побачив.
Драммонд узяв ніж для листів і обережно покрутив його в товстих пальцях.
— Його сина — Рафаеля — щойно заскочили, вдруге... е-е...
Драммонд на мить замовк.
— ...у ніяковому становищі,— знайшовся він,— з іншою юною особою, яка на той час тут працювала, у вбиральні за моєю спиною.
Він показав на непримітні чорні двері.
— Я вже був заскочив їх там за місяць до цього випадку. На перший раз я не сказав Джасперові, бо гадав, що йому достатньо власних негараздів.
— Яких саме?
Драммонд погладив різьблену слонову кістку, прочистив горлянку і мовив: j
— Шлюб Джаспера не... не був... я хочу сказати, що Кінвара — важка жінка. Складна. На той час вона вимагала від Джаспера, щоб він організував її кобилі лоша від Тотиласа.
Страйк не зрозумів, і Драммонд уточнив:
— То призовий жеребець. Близько десятьох тисяч за порцію сперми.
— Господи,— зронив Страйк.
— Десь так,— відповів Драммонд.— А коли Кінвара не отримує того, чого бажає... важко сказати, темперамент це чи щось глибше, якась правдива психічна неврівноваженість... хай там що, Джасперові з нею було важко. Та ще той жахливий епізод з Рафаелем, ця аварія... смерть бідолашної молодої жінки... преса і все таке, син у в’язниці... як його друг, я не хотів його зайве турбувати. На перший раз я сказав Рафаелю, що не донесу це до Джаспера, але попередив, що цей же раз і останній, і якщо він знову собі щось дозволить, то вилетить звідси, хай навіть він син мого давнього друга. Також я мусив дбати про Францеску. Вона моя хрещениця, має вісімнадцять років і по вуха закохалася в нього. Я не хотів розповідати про таке її батькам. Тож коли я зайшов і почув їх, вибору, власне, не лишилося. Я собі гадав, що можу спокійно лишити тут Рафаеля на годину, бо Францески не було на роботі, але звісно ж, вона спеціально сюди прийшла у власний вихідний. Джаспер приїхав саме тоді, коли я стукав у двері. Приховати те, що відбувалося, не було можливо. Рафаель намагався тримати двері, поки Франческа вилазила у вікно. Вона не наважувалася поткнутися мені на очі. Я подзвонив її батькам, усе розповів. І більше вона не поверталася. Рафаель Чизвелл,— поважно мовив Драммонд,— зіпсута людина. Фредді, загиблий син,— теж мій хрещеник, так сталося,— був вартий мільйона таких, як... так, так,— додав він, крутячи у пальцях ніж,— не можна такого казати, я знаю.
Двері кабінету відчинилися, і зайшла білявка в чорній сукні з чаєм на таці. Страйк подумки порівняв цей чай з тим, який він мав у власному офісі. Білявка розставила два срібні чайнички (в одному була гаряча вода), чашки й блюдця тонкої порцеляни, цукорницю зі щипцями для цукру.
— Генрі, щойно прийшла місіс Росс.
— Скажи їй, що я зайнятий найближчі двадцять хвилин. Попроси почекати, якщо має час.
— Як я розумію,— мовив Страйк, коли Люсінда пішла,— можливості поговорити в той день не було?
— Власне, ні,— з нещасним виглядом відповів Драммонд.— Джаспер прийшов подивитися, як Рафаель працює, з упевненістю, що в того все чудово, а тут така сцена... Звісно, він став на мій бік, тільки-но зрозумів, що діється. Власне, то він відштовхнув хлопчика з дороги і відчинив двері вбиральні. Тоді раптом колір його обличчя змінився. Він, знаєте, мав хворе серце, роками на нього скаржився. Раптом опустився на унітаз... Я дуже стривожився, але Джаспер не дозволив мені набрати Кінвару. Рафаелю бодай вистачило гідності відчути сором. Він намагався допомогти батькові. Джаспер наказав йому вимітатися, змусив мене зачинити двері й лишити його там самого...
Голос Драммонда став хрипкий, і він замовк і налив чаю собі та Страйкові. Вочевидь, він був засмучений. Поклав три грудки цукру собі в чай, застукотіла по порцеляні ложка.
— Даруйте. То востаннє я бачив Джаспера, розумієте. Він вийшов з убиральні геть блідий, потиснув мені руку, вибачився, сказав, що я — його найдавніший друг... що він підвів мене...
Драммонд знов закашляв, ковтнув і провадив не без зусилля:
—
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.