Читати книгу - "Дюна"

За мить він увімкнув щит і завмер, щоб відчути, як стягується шкіра на його лобі, гарантуючи абсолютну захищеність.

Ця мить сповнилася особливою напругою, і Фейд-Раута розтягував її з майстерністю артиста, киваючи своїм помічникам й оцінювальним поглядом перевіряючи їхнє обладнання — блискучі кайдани з гострими шипами, списи й гаки, на яких майоріли блакитні стрічки.

Фейд-Раута дав знак музикам.

Розпочався повільний, по-стародавньому пишний марш, і Фейд- Раута повів свій загін через арену, щоб висловити повагу дядьковій ложі. Кинули церемоніальний ключ — і він його впіймав.

Музика змовкла.

Запала тиша. Юнак відступив на два кроки, здійняв ключ і вигукнув:

— Я присвячую цей поєдинок… — Він замовк на мить, знаючи, про що думає дядько: «Попри все, юний дурень виголосить присвяту леді Фенрінґ і влаштує скандал!» — …моєму дядькові й покровителю, баронові Владіміру Харконнену! — закричав Фейд-Раута.

І з радістю помітив, що дядечко втішено зітхнув.

Знову пролунала музика — швидкий марш, і Фейд-Раута зі своїми людьми побіг через арену до дверей обережності, які пропускали лише тих, хто носив правильний ідентифікаційний знак. Фейд-Раута пишався тим, що ніколи не користувався обер-дверима і йому рідко потрібні були помічники. Але було добре знати, що вони сьогодні є — особливі плани часом наражають на особливу небезпеку.

І знову на арені запала тиша.

Фейд-Раута повернувся і глянув на великі червоні двері навпроти, звідки вийде гладіатор.

Особливий гладіатор.

Фейд-Раута подумав, що придуманий Зуфіром Хаватом план — неймовірно простий і очевидний. Раба не напоять наркотиками — і в цьому полягатиме небезпека. Натомість у його підсвідомість уведено ключове слово, яке, сказане в критичну мить, знерухомить його м’язи. Фейд-Раута повторив це слово в голові, а потім промовив без звуку: «Мерзотник!» Публіка вважатиме, що не накачаний наркотиками раб прослизнув на арену, щоб убити на-барона. А всі якісно сфабриковані докази вказуватимуть на наглядача за рабами.

Серводвигуни червоних дверей загули, приготувавшись їх відчинити.

Фейд-Раута зосередив усю увагу на тих дверях. Перші миті завжди були визначальними. Зовнішність гладіатора, що з’являвся на арені, могла багато розповісти навченому оку. Передбачається, що всі гладіатори мають бути накачаними елаковим наркотиком, аби з’явитися на бій готовими, як на заріз. Але все одно потрібно було стежити, як вони піднімали ніж, яким чином поверталися, щоб захиститися, чи усвідомлювали присутність публіки на трибунах. Навіть те, як раб нахиляв голову, могло вказати на спосіб його захисту і нападу.

Червоні двері розчинилися.

Звідти вийшов високий м’язистий чоловік із поголеною головою і темними запалими очима. Його шкіра була морквяної барви, як і мало б бути завдяки елаковому наркотику, але Фейд- Раута знав, що то просто фарба. На рабі було зелене трико й червоний поясний напівщит — стрілка щита вказувала ліворуч. Це означало, що його ліва сторона захищена. Він тримав ніж, наче меч, повернувши вістрям назовні, як і личить тренованому воїнові. Гладіатор повільно вийшов на арену, повернувшись щитом до Фейда-Раути та групи біля обер-дверей.

— Мені не подобається його вигляд, — сказав один із загоничів Фейда-Раути. — Ви впевнені, що він накачаний наркотиком, мілорде?

— Поглянь на його колір, — відказав Фейд-Раута.

— І все ж таки він стоїть, як боєць, — зауважив інший помічник.

Фейд-Раута ступив два кроки вперед, вивчаючи раба.

— А що він зробив із рукою? — запитав один із помічників.

Фейд-Раута звернув увагу на криваву подряпину на лівому передпліччі суперника й простежив за його рукою, яка вказувала на кривавий малюнок на лівому стегні зеленого трико — схематичне зображення яструба досі було вологим.

Яструб!

Фейд-Раута підвів погляд на темні запалі очі, які світилися ненавистю.

«Це один із бійців Герцога Лето, якого ми захопили на Арракісі! — подумав Фейд-Раута. — Не простий гладіатор!» Юнака пройняло холодом, і він подумав, а чи не приготував Хават іще один план для цієї арени — хитрощі всередині хитрощів. А вся провина впаде лише на наглядача!

Головний помічник Фейд-Раути прошепотів йому на вухо:

— Мілорде, він мені дуже не подобається. Дозвольте кинути в його праву руку один чи два дротики.

— Я сам це зроблю, — відказав Фейд-Раута. Він узяв у помічника пару довгих гачкуватих дротиків і зважив їх, щоб перевірити балансування. Ці дротики також мали б бути змащені наркотиком — але не цього разу. Звісно, головний помічник може заплатити за таке життям, але це також частина плану.

«Ви вийдете з арени героєм, — казав Хават. — Попри зраду, вб’єте свого гладіатора в чесному бою. Наглядача над рабами стратять, а його місце займе ваша людина».

Фейд-Раута ступив іще п’ять кроків по арені, вивчаючи раба. Він знав, що експерти на трибунах уже помітили, що щось не так. Колір шкіри гладіатора був таким, як і мав би бути для накачаного наркотиками, але він міцно стояв і не тремтів. Уболівальники, певно, вже перешіптувалися між собою:

— Дивіться, як він стоїть. Він мав би бути збудженим — нападати чи відступати. А він економить сили, чекає. А він не мав би чекати.

А Фейда-Рауту розпалювало власне захоплення. «Хай Хават і задумав зраду, — думав він. — Я можу перемогти цього раба, адже отрутою змащено довгий ніж, а не короткий. Навіть Хават не знає про це».

— Гей, Харконнене! — гукнув раб. — Ти готовий померти?

Мертва тиша запала на трибунах. Раби ніколи не кидали виклик!

Тепер Фейд-Раута чітко бачив гладіаторові очі, бачив у них холодну жорстокість відчаю. Він зауважив, як той чоловік стояв: розслаблено й напоготові — м’язи готувалися до перемоги. Таємний рабський «телеграф» передав йому повідомлення від Хавата: «У тебе буде справжній шанс убити на-барона». Це відповідало придуманому ними плану.

Фейд-Раута напружено всміхнувся. Він підняв дротики, вбачаючи звершення своїх планів у тому, як стояв гладіатор.

— Гей! Гей! — гукнув раб і підкрався на два кроки.

«Тепер ніхто з глядачів не має жодних сумнівів», — подумав Фейд-Раута.

Раба мав частково паралізувати навіяний наркотиком жах. Кожен рух мав видавати розуміння внутрішньої безнадії — він не переможе. Його мозок мали виповнювати оповідки про отрути, якими на-барон змащує лезо в «білій» руці. На-барон ніколи не дарував швидкої смерті: йому давало втіху показувати рідкісні отрути. Він любив стояти на арені, демонструючи побічні ефекти на жертві, що корчилася в муках. У цьому рабі відчувався страх, так — але жаху не було.

Фейд-Раута високо підняв дротики й кивнув, майже привітавшись.

Гладіатор напав.

Ніколи ще Фейд-Раута не бачив такого хорошого вдаваного нападу й контрудару.