Читати книгу - "Айвенго"

— Доречніше їх назвати бабіями, — мовив Вальдемар, — тому що вони переймаються дрібницями замість серйозної справи.

— Як же ж учинити? — запитав принц, зупиняючись перед Вальдемаром.

— Всі необхідні веління я вже роздав, — відповів Фіцурс. — Я не прийшов би до вашої світлості розповідати про таку неприємність, якби не зробив усього, що було в моїх силах, аби зарадити справі.

— Ти завжди був моїм добрим янголом, Вальдемаре, — з полегшенням зітхнув принц. — Якщо я матиму такого канцлера, моє царювання буде прославлене в літописах цієї країни. То як же ти розпорядився?

— Я наказав Луї Вінкельбранду, старшому помічникові Моріса де Брасі, сурмити збір дружини, сідати на коней, розгорнути прапор і скакати до замку барона Фрон де Бефа визволяти наших друзів.

Принц Джон почервонів, як неслухняна й розпещена дитина, яка вважає, що її ображають.

— Клянуся ликом Господнім, — вигукнув він, — чи не забагато ти на себе береш, Вальдемаре Фіцурс? Яка зухвалість! Наказувати і в сурми сурмити, і прапор розгортати, коли ми самі тут присутні й жодних наказів з цього приводу не віддавали!

— Даруйте, ваша високосте, — сказав Фіцурс, у душі проклинаючи порожнє марнославство свого патрона, — але баритися не можна — кожна хвилина дорогоцінна, а тому я й визнав за можливе розпорядитися особисто в справі, настільки важливій для успіху вашої світлості.

— Вибачаю, Фіцурсе, — промовив поважно принц. — Добрий намір спокутує твою необдуману поспішність… Але кого я бачу? Клянуся хрестом, це ж сам де Брасі! І в якому дивному вигляді він постає перед нами!

І справді, це був де Брасі. Його обличчя розчервонілося від шаленої скачки, остроги були закривавлені. Все його озброєння виказувало сліди нещодавнього запеклого бою: воно було проломлене, зім'яте, у багатьох місцях обагрене кров'ю, заляпане болотом, а пил густим шаром вкривав лицаря з голови до ніг. Відстебнувши шолом, він поклав його на стіл і з хвилину стояв мовчки, ніби не наважуючись оголосити привезену звістку.

— Де Брасі, — запитав принц Джон, — що це означає? Говори, я тобі наказую.

— Говори, де Брасі, — сказав Фіцурс майже водночас із принцом.

— Ти завжди був мужньою людиною. Де тамплієр? Де Фрон де Беф?

— Тамплієр утік, — відповів де Брасі, — а барона Фрон де Бефа ви більше не побачите: він загинув у розпеченій могилі, серед палаючих руїн свого замку. Я один урятувався.

— Дрижаки беруть від таких звісток, — мовив Вальдемар, — хоч ти й кажеш про пожежу та полум'я!

— Гірша звістка попереду, — сказав де Брасі й, наблизившись до принца, мовив тихим і виразним голосом: — Ричард тут, в Англії. Я його бачив і говорив із ним.

Принц Джон сполотнів, захитався, як людина, поранена в груди, й ухопився за спинку дубової лави, щоб не впасти.

— Ти мариш, де Брасі, — вигукнув Фіцурс, — це неможливо!

— Це щира правда, — сказав де Брасі. — Я був його бранцем, він говорив зі мною.

— Ти розмовляв з Ричардом Плантагенетом[72]? — продовжував допитуватися Фіцурс.

— Так, із Ричардом Плантагенетом, — відповів де Брасі, — з Ричардом Левине Серце, з Ричардом, королем англійським.

— І ти був його бранцем? — запитав Вальдемар. — Тож він виступає на чолі сильного війська?

— Ні, він був лише зі жменею вільних йоменів, і вони не знають, хто він. Я чув, як він висловлював намір розпрощатися з ними. Він приєднався до них лише для того, щоб допомогти їм узяти замок Торкілстон.

— Так, так, — мовив Фіцурс, — у цьому видно всього Ричарда. Справжній мандрівний лицар, завжди готовий на всілякі пригоди, мов який-небудь сер Гай або сер Бевіс[73], сподіваючись на власну силу та спритність. А важливі державні справи тим часом занехаяні, і навіть життя його в небезпеці. Що ж ти пропонуєш, де Брасі?

— Я? Я пропонував Ричардові послуги моєї вільної дружини, але він відмовився. Відведу своїх людей у Гулль, посаджу на судна й виїду з ними у Фландрію. У непевні часи для військової людини скрізь знайдуться справи. А ти, Вальдемаре? Чи не час тобі відкласти політику, взятися за спис і вирушити разом зі мною?

— Я застарий, Морісе. До того ж у мене дочка, — відповів Вальдемар.

— Віддай її за мене, Фіцурсе. За допомогою меча я зумію забезпечити їй усе, що належить мати з її високим родоводом, — сказав де Брасі.

— Ні, — відповів Фіцурс, — я думаю сховатися в тутешньому храмі святого Петра. Архієпископ — мій названий брат.

Поки вони розмовляли, принц Джон опам'ятався від заціпеніння, яке спричинила несподівана звістка. Він уважно прислухався до розмови своїх прибічників.

"Вони мене зрікаються, — думав він. — Розсіялися, як сухе листя при першому пориві вітру. Сили бісівські! Невже нічого не можна буде вдіяти, коли ці негідники покинуть мене?"

Він помовчав, потім вибухнув удаваним сміхом, що додав воістину диявольського виразу