BooksUkraine.com » Жіночий роман » Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська 📚 - Українською

Читати книгу - "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"

111
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Трофей бандита 2. Хворе кохання" автора Альбіна Яблонська. Жанр книги: Жіночий роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 125
Перейти на сторінку:

— Неправду про що? 

— Неправду про нашу з тобою... про нашу до...  

— Так-так-так! — обірвав мене на півслові Баттон.

— Роберт?! — здивувалась я такій несподіваній зустрічі. — Що ти тут... що ти тут робиш?

Він просто сидів у машині і чекав на нас. Говорячи, що приготував нам транспорт, Роберт забув сказати, що за кермом буде він сам. Як непроханий бонус. І цей сюрприз справив на нас незабутнє враження... Адже він мав у руці пістолета.

— Якого чорта ти тут робиш, вилупку?! — рвонув до нього Макс. Але мій колишній наречений дав зрозуміти, що не блефує.

— Ні-ні-ні... — похитав він головою і взяв Макса на мушку. — Спокійно. Навіть і не думай, здоровань. Твоя пісенька скінчилася.

Тієї миті я відчула, як земля йде з-під ніг. Як наше примарне щастя просто вислизало з рук, обернувшись жменею сухого дрібного піску. Лише купкою безтілесного обману, який не має форми і щільності. Ним можна керувати як завгодно — якщо точно знаєш, що це брехня. Адже за допомогою неправди ти можеш створити абсолютно все. Будь то привід ненавидіти до скрипу зубів або ж блага звістка і чеснота. Бажання допомогти, коли насправді хочеш убивати.

— Роберте, що це означає? — ледве трималася я за крок від істерики. — Навіщо тобі зброя? Що ти надумав? Що ти зібрався робити, скажи мені?

— Не будь наївною, Лисеня, — казав мені Макс, піднімаючи руки вгору. — Він замітає сліди. Чого й слід було чекати від такої мерзоти.

Баттон лише стояв навпроти нас і посміхався. Він заздалегідь знав, що цей момент прийде — він просто зробив нам пастку, щоб поквитатися без свідків. За межами країни, посеред безлюдної пустелі, пізно ввечері після того, як я зламала його плани. Після того, як я зуміла вирватися з чіпких лап і довести йому, що є щонайменше одна людина, яка цінує мене по-справжньому. І це не він.

— Як це мило... — іронізував Роберт. — Зустріти вас тут, на кордоні з Мексикою. Після всього того, що було між нами, мої любі... Ви так органічно виглядаєте. Немов два ідіоти. Як пара самогубців, які вирішили лягти на рейки в очікуванні товарняка... Ось тільки через вас локомотив зійшов зі шляху, а ви раптом передумали вмирати. Хоча вся метушня з вашої вини. Це через вас піднявся весь галас, голубки... 

— Чого ти хочеш, курво?! — кричав йому Макс. — Кажи як є! Навіщо тобі ствол?! Ти зібрався мене вбивати?! Хочеш вистрілити в мене, так?! Вирішив прибрати мене зі шляху?! Ну то стріляй! СТРІЛЯЙ, СУКА! ЧИ У ТЕБЕ КИШКА ТОНКА?!

— Будь ласка, Роберте! — благала я його. — Не треба цього робити! Прошу, не треба! Він добрий, Макс не заслужив такого! Благаю, не стріляй!

— Чого ти хочеш?! — домагався Макс простих відповідей. — Навіщо такі складнощі, Баттон?! Навіщо ти нас виманив у таку глушину?! 

— Я забираю Алісу, — нарешті сказав він. — Вона повернеться додому і продовжить робити те, що робила раніше. 

— Що? — не вірила я такій розважливості. — Що ти маєш на увазі?

— Я не можу тебе відпустити, ти забагато знаєш... Ти закінчиш проект, як і обіцяла журналістам. Я не хочу проблем. Мені не потрібні неприємності. Мені треба гарна картинка... Тому ти повернешся і зробиш усе, що залежить від тебе. Ти схвалиш усі контракти, приймеш акти виконаних робіт і підпишеш будь-який папірець, який тобі підсунуть. І більше не скажеш і слова про те, що я махінатор. Що я ошуканець і злочинець... Ти будеш слухняною та тихою. Говоритимеш тільки те, що я скажу. І тоді, коли дозволю це робити. А якщо будеш упертою, то помандруєш у бордель... Раміро чекає не дочекається, щоб згаяти на тобі свій гнів. Тож... вибору не густо, Алісо... Я сподіваюся, ти розумієш, що краще забути про все і сісти в машину?

— Вона нікуди не поїде! — гаркнув Макс і показав на Роберта пальцем: — Це ти шльондра, а не Аліса! Отже ти і повертайся до барона — будеш славною хвойдою в нього на панелі!

— Ха-ха-ха! — сміявся Баттон. — Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха... Чия б гарчала, а твоя б мовчала, Максе! Твої слова я швидко помножу на нуль! Бо ствол у мене, а ти зараз станеш на коліна!

— Я ніколи не стану на коліна... Ніколи... 

— Серйозно? — був ніби спантеличений Роберт. — Чорт... І що мені тепер робити? — Проте фальшивість гримаси видали очі — вони іскрилися нездоровим блиском. Таке буває, якщо людина задумала зробити щось страшне. І вже нічого її не зупинить. — Ну як знаєш, — усміхнувся Баттон із ноткою цинізму. — Ти все одно мені не потрібний. Прощавай... 

Він випростав руку, щоб вистрілити в Макса. І я не могла на це дивитись. 

Я могла б заплющити очі і відвернутися. Могла закричати від страху і щільно затулити свої вуха, щоби не чути пострілів. Могла впасти навколішки і благати його про пощаду, намагаючись відтягнути на якусь мить той вчинок — утримати за хвіст безжального звіра. Який має ім'я "Неминучість". І я могла би втекти, залишивши все позаду — попрямувавши до вогнів сонного Ранчо-Гранде. В надії утекти від Баттона та власної долі. Знову забитися в куточок, як вісім років тому, і прикинутися мишею. Давши собі залізне слово — не вилазити з нори, доки все не вляжеться. Поки не зникне жахливий страх, що паралізує тіло... 

Але ж я знала, що цей страх не зникає. Із ним неможливо жити. І цей біль страшніший за смерть — якщо говорити про шанс втратити того, заради кого я була готова померти.

— НІ! — кинулася я до Макса, щоб Роберт не стріляв. 

Щоб не зміг це зробити, навіть якщо моє слово вже нічого не вирішувало. І було приглушено звуком пострілу. 

Я обрала те, що мала обрати. Не втекти і не заплющити очі, а захистити його від кулі. Нехай це було банально і безглуздо — так чинять лише ідіоти, проте… я просто не могла йому дозволити померти… Просто не могла… 

Адже я його кохаю. 

Сонце в пустелі сідає швидко. 

Щойно було світло, а вже за хвилину все занурювалося в червоне зарево, земля темніла, піщані дюни ставали чорними, наче попіл. Тіні зникали, і на зміну сонячним променям приходила ніч... Тому спалах від пострілу був помітний здалеку. Він спалахнув, наче вибух метеора в нічному небі. А потім згас. 

1 ... 111 112 113 ... 125
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"