Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

Чарівниця не сказала, що, на її думку, божевілля спіткало його ще коли він самотужки виступив проти елф, але це було занадто відважно, щоб вважатися недоліком.

– Я не помітила жодного птаха, – спробувала змінити тему розмови. – Ні павутини… яблука не червиві, кроти не риють, нічні метелики не літають…

– Як вважаєш, Лін… пані очільнице, хто з нас пройде цей іспит? – гнув своє Млот. – Троє вже все… А хто залишиться? Я? Ти? Кат? Чи старий Айв хизуватиметься твердістю духу і вірністю принципам? Гей, Айве, що скажеш?

– Підміни мене, – промовив той, вказуючи на ноші.

Нестримні веселощі Іриса минули, тепер він лежав нерухомо і м'яко усміхався всьому світу.

– Відповідь неправильна, але я згоден. Ти втомився? Чи не терпиться приєднатися до якоїсь примарної красуні?

– Я не ховаюся від почуттів, тому і не боюся їх, – заперечив Айв. – Тримай. – Він передав свою частину нош. – Не тряси занадто сильно, йому і так несолодко.

– Угу, двічі поспіль наразитися на захист Елфи мало кому вдавалося, – погодився Млот. – Принаймні письмових свідчень я не зустрічав.

«Уже?» – з тривогою думала чарівниця, вдивляючись у кожну тінь.

Привиди з'являлися ще кілька разів, і не тільки у вигляді молодих дівчат. Особливо вражав старезний дід, що бив приголомшливим посохом і беззвучно щось вигукував, поки не зник вдалині. Той, хто створив магічний лабіринт, був воістину великим магом – його творіння здавалися майже реальними і точно не могли залишити подорожніх байдужими.

Краєм ока Лін побачила наближення М-елфи, проте постаралася нічим не видати себе. Подобається йому підкрадатися, хочеться з'явитися несподівано – і нехай! Зараз Лін на нього навіть не злилася, лиш відчувала образу. Чому він змусив її зірватись? От зображував повагу, то хай би зображував її й далі! Тоді, можливо, вона ще багато років тішила б себе ілюзіями щодо власної сутності!

Двійник не мав спогадів, але у нього було минуле. Яке? Чарівниця усвідомлювала, що ніколи цього не дізнається. Вона вибрала цей світ. Вибрала свого метаморфа!

Так, пам'ять не повернути, тут варіантів немає, а ось почуття пробивалася назовні.

– Я починаю розуміти, чому поступився, – неголосно вимовив ерьєр. – Ти здатна на все. Абсолютно на все. У твоїй свідомості пітьма, але пітьма – не твоя свідомість. Тобі страшно бути такою? Я не уявляю, хто ти насправді, Лін, але хочу, щоб ти знала: є межа, яку ми самі для себе визначаємо, і вона рухається в обох напрямках. Однак не можна перестаратися, бо ти її перейдеш і зламаєшся. До чого я веду… Не впадай у крайнощі, тобі це не потрібно. Пробач, що доводиться тебе використовувати, але нашому світу необхідно повернути рівновагу! Я вірю в тебе, моя дівчинко, вірю відтоді, як уперше побачив…

Чарівниця застигла з відкритим ротом, а М-елфа, обдарувавши її батьківською усмішкою, впав на землю і забився в конвульсіях.

– Хто ти?! – Вона сіла на коліна і почала трясти його щосили. – Хто ж ти?!

Ерьєр застогнав і розплющив очі. Здивовано подивився на натовп і схопився на ноги.

– Стривай! – закричала Лін, зрозумівши: він сприйняв їхню цікавість за загрозу і збирався розставити все по своїх місцях. – Не треба! Ніхто не бажає твоєї смерті!

Погляд М-елфи трохи пом'якшав, стиснуті в кулаки пальці розтулилися.

– Говори за себе, пані очільнице, – усміхнувся Млот, потираючи шию, до якої, судячи з усього, встиг дістатися суддя Тагота. – Ми, наприклад, бажаємо.

Все повернулося на круги своя. Ніби й не було тих слів…

«Я вірю в тебе, моя дівчинко…» – сказав М-елфа.

Ні, не він – хтось інший!

Хтось знайомий…

Хто ж, хай йому трясця?!

«Коли Воїн поверне своє серце, а Діва віднайде віру, впаде Дволика і звільниться Світ Тварюк. Плід Любові, дитя протилежностей, якщо даси відповідь на сьоме запитання, то світ не зміниться…» – спливло в пам'яті.

Ті ж інтонації… І впав той старий точно так же. Впав, вимовивши пророцтво про рівновагу.

А чи пророцтво?..

Схоже, дехто занадто загрався в бога!