Читати книгу - "Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо"

– А ви справді схожі на неї, наче її молодша копія, –  задумливо протягнув він, –  Так сумно, що вона рано пішла від нас. Все було б добре…

– Якби її не зрадили, –  холодно закінчила за ним я. 

А тоді задумалася. Якщо він був знайомим зі справжньою Аделардою, то скільки йому років? І як тепер шиперити його з Алінго, який всього лиш 17. Ні, ну я розуміла, що у чарівників, як у ельфів і драконів –  сто років сюди, сто років туди ролі не грають. І все ж. ..

–  Можете не хвилюватися, Аделі, –  підморгнув він, почувши мої думки і продовжив, –  насправді я переродився у своєму тілі, як і моя сестра. 

Я видихнула з полегшенням і мені стало значно спокійніше. От тільки, одне питання все ж залишалося. 

–  А Аделарда? 

Маргітайл важко видихнув.  От серйозно, як перестати перекручувати його ім'я на Маргінал.

–  Щоб переродитися у своєму тілі, потрібно, щоб воно було, але Аделарда просто розчинилася у світлі і зникла, –  пояснив він. 

–  О, тоді зрозуміло, –  кивнула, згадавши про її сумний тон. 

Очевидно, що скоріше за все у неї так і не вийде по справжньому переродитися. 

– Тут вже можна просто пройти? – мені більше не було комфортно тут залишатися, тому я хотіла якнайшвидше піти. 

– Так, авжеж, – а потім його погляд наповнився теплотою і він тихо промовив. – Щасти вам, Аделардо, я вірю, що ваш план вдасться, – я здивовано завмерла, коли він потиснув мою руку.  

– Але ваша допомога теж важлива, – посміхнулася у відповідь, –  І будь ласка не беріть з Алінго те що вона не зможе вам дати. Не беріть занадто великої ціни. Вона ще просто не знає цей світ і тому не руйнуйте її,  – попросила я. 

– Не хвилюйтеся все буде нормально, – його погляд став примруженим, наче він хотів щось приховати. 

І все ж я відчувала тривогу. Хоч би й справді все було добре. Неочікувано у голові з'явився вибір від якого я вже навіть встигнула відвикнути. Гм. Можна просто піти вперед або попросити про магічну клятву. О точно, якраз те що потрібно, щоб відчувати себе спокійно. 

– Дайте мені клятву, що не зашкодите їй. В пам'ять про Аделарду, – наказовим тоном сказала, рішуче дивлячись на нього. 

Магічна клятва на крові, яку не можна порушити інакше чекає смерть. Тепер я могла бути спокійна. 

Я зайшла в одну із кімнат, яка знову закрутилася, але тепер я опинилася в  кімнаті де був стіл на якому лежала записка і дивні предмети. 

Також усе видавалося таким, наче це приміщення раніше належало зіллєвару чи алхіміку. На стелажах було багато різних флаконів з невідомими для нас рідинами. А саме місце мало якусь старовинну атмосферу. Дивлячись на шари пилу тут давно нікого не було. 

Розгублено озираючись побачила  Анджелі і полегшено посміхнулася. 

Разом ми вирішили роздивитися те що тут лежить і розповіли одна одній про завдання, а також я розказала про Алінго.