Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хелен була здивована.
— Як це стосується Россі й моєї матері?
— Можливо, стосується. Хіба ти не розумієш? Він, мабуть, був другом Россі, Хеджесом, саме так назвав його Россі, пам’ятаєш? Россі, можливо, писав йому з Румунії, хоча це не пояснює того, як ці листи опинилися у твоєї матері.
Мати Хелен сиділа, склавши руки, вона терпляче дивилася на нас, хоча я помітив якесь хвилювання в її обличчі. Коли вона заговорила, Хелен переклала мені:
— Вона каже, що розповість тобі всю свою історію.
Голос Хелен затремтів, у мене перехопило подих.
Це тривало довго, бо жінка похилого віку говорила повільно, а Хелен, яка була перекладачем, іноді зупинялася, щоб висловити мені свій подив. Очевидно, Хелен раніше чула цю історію лише в загальних рисах, і тепер розповідь матері вразила її. Коли я повернувся того вечора у готель, я записав цю історію з пам’яті, намагаючись зробити це якнайкраще, це зайняло в мене більшу частину ночі. Тоді зі мною багато всякого сталося, я мав бути надто втомленим, але дотепер пам’ятаю, що записував усе з якоюсь натхненою старанністю.
Коли я була маленькою, то жила в маленькому селі П*** у Валахії, біля річки Арджес. У мене було багато братів і сестер, багато які з них досі живуть у тих місцях. Мій батько завжди казав, що ми походили зі старовинної й знатної родини, але в наших предків настали важкі часи, і я виросла, не знаючи, що таке туфлі й тепла ковдра. Це був дуже бідний район, добре жили там лише кілька угорських родин у великих садибах нижче за течією. Мій батько був дуже суворим, і ми всі боялися його батога. Мати часто хворіла. Змалку я працювала на полі за селом. Іноді священик приносив нам їжу або необхідні речі, але переважно нам доводилося самим зводити кінці з кінцями.
Коли мені виповнилося вісімнадцять років, до нас прийшла стара жінка із села, що знаходилося в горах. Вона була цілителька і вміла передбачати майбутнє. Вона сказала батькові, що в неї є подарунок для нього та його дітей; вона чула про нашу родину й хотіла дати батькові щось магічне, що по праву належало йому. Мій батько був нетерплячою людиною і не хотів гаяти час на марновірства старої, хоча сам завжди вивішував часник у всіх отворах нашого будинку (у димарі, дверях, замковій щілині й вікнах), щоб відлякувати вампірів. Він грубо прогнав стару, сказавши, що в нього немає грошей на те, що вона йому пропонувала. Пізніше, коли я пішла в село по воду, я побачила бабусю і дала їй води й хліба.
Вона благословила мене й сказала, що я добріша від батька і вона віддячить мені за мою щедрість. Вона дістала зі своєї торби на поясі маленьку монетку, яку поклала в мою руку, сказавши при цьому, щоб я сховала її й тримала в безпечному місці, тому що це належить нашій родині. Вона також сказала, що монета — із замку над Арджесом.
Я знала, що мені треба було показати монету батькові, але не зробила цього, бо подумала, як він розгнівається за те, що я розмовляла зі старою відьмою. Замість цього я сховала монетку в кутку ліжка, на якому я спала разом зі своїми сестрами, і нікому не сказала про це. Іноді я виймала її, коли мене ніхто не бачив. Я тримала монету на руці й думала про те, що хотіла сказати мені бабуся, коли віддавала цей скарб. На одному боці монети була зображена дивна тварина із загнутим хвостом, а на другому — птах і маленький хрестик.
Минуло два роки, я продовжувала працювати на батьковому полі й допомагала матері по господарству. Мій батько був у розпачі від того, що в нього було стільки дочок. Він говорив, що ми ніколи не вийдемо заміж, тому що він був занадто бідний, аби зібрати нам посаг, і що ми завжди будемо тягарем для нього. Але мати говорила нам, що в селі ходять чутки про нашу красу, тож із нами обов’язково хтось одружиться. Я ходила в чистому одязі, акуратно зачісувала волосся й заплітала його у коси, щоб мене коли-небудь вибрали. Мені не подобався жоден хлопець із тих, які запрошували мене на танці у свята, але я знала, що незабаром мені доведеться вийти заміж за одного з них, аби не бути тягарем для свого батька. Моя сестра Єва вже давно виїхала в Будапешт разом з угорською родиною, на яку працювала. Іноді вона надсилала нам трохи грошей. Одного разу вона навіть надіслала мені нові туфлі, справжні шкіряні міські туфлі, якими я дуже пишалася.
Таким було моє життя, коли я зустріла професора Россі. Незнайомець у нашому селі був великою рідкістю, особливо якщо він приїхав здалеку. Але одного разу пройшла новина, що чоловік із Бухареста сидить у таверні, а з ним приїхав іноземець. Вони розпитували про села, які розташувалися уздовж річки й про руїни замку на горі — від нашого села туди можна було дійти за день. Сусід, що зайшов до нас і розповів про це, прошепотів також щось на вухо батькові, коли той сидів на ослоні біля будинку. Батько перехрестився й сплюнув у пилюку.
— Нісенітниця й маячня, — сказав він. — Ніхто не повинен ставити такі питання: це все одно, що викликати диявола.
Але мені було цікаво. Я пішла ніби по воду, щоб побільше довідатися про це. Коли я вийшла на сільську площу, то побачила, що незнайомці сиділи за одним із двох столів таверни, розмовляючи зі старим дідом, який завжди був там. Один із незнайомців був високий і чорнявий, схожий на цигана, тільки в міському одязі. На другому чоловікові з пишним каштановим волоссям був коричневий піджак такого фасону, якого я ніколи не бачила, його широкі штани були засунуті в чоботи. Я стояла на іншому краю площі, біля колодязя, тому не бачила обличчя незнайомця. Дві мої подружки хотіли подивитися ближче, вони прошепотіли мені, щоб і я йшла з ними. Я неохоче пішла, знаючи, що батько не схвалить цього.
Коли ми проходили повз таверну, іноземець підвів голову, і я замилувалася, побачивши, що він молодий і гарний, у нього золотава борода і яскраві блакитні очі, як у жителів німецьких сіл у нашому краї. Він палив люльку й тихо розмовляв зі своїм супутником. Потерта сумка з лямками
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.