Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

літати на маленькому електро-гелікоптері в Чабанах (Рогулька викреслена назавжди), він мусить проводити час у тюрмі, де кожен, незалежно від статусу, почувається в’язнем — і дивитися на цю Потвору, яка, витягнута зі своєї шкарлупи — наче краб із панцира — виглядає ще огидніше. Але навіщо він розігрував що комедію з нанотитановою захисною оболонкою, сидячи в ній, як у консервній банці?

На столі перед Крейдою були виставлені його улюблені наїдки, — галушки і вареники, крім того борщ із пампушками і сметаною, свіжі, щойно підсмажені деруни й гаряча кров’яна ковбаса. Гайдукові захотілося їсти, хоча розумів, що торкнутися цих страв не можна — як не личить їсти щось у присутності покійника.

Крейда нарешті порушив довге мовчання.

— Пам’ятаєте, Ігорю Петровичу, які були добрі часи? Коли ми дружили з вами, коли нас ще не посварили? Багато я дав би зараз за те, щоб повернути ті часи…

Гайдук мовчав. Їхню розмову слухали і записували. Згадав про Святика: що думає він про батька й що бачить своїми світлими Олиними очима, коли Гайдук після зустрічей із носіями темної енергії повертається додому? Сам темний і депресивно виснажений.

— Що буде зі мною? — спитав Крейда.

— Вас судитимуть. А до того ви матимете щастя подивитися на свято Возз’єднання християн.

— А потім мене повісять?

— Це вже як вирішить суд. В Україні-Руси, як вам відомо, він найсправедливіший.

— Тобто робить те, що ви накажете? Так, як робив колись я?

— Все залежить від вас, Іване Абрамовичу.

— Оврамовичу.

— Вибачте. Забув.

— А що від мене залежить? — голова-мозок Крейди вкрилася додатковими зморшками-звивинами.

— Ви повинні розповісти слідству всю правду про свою багатогранну злочинну діяльність. Ви створили одну з найбільших у світі кримінальних наркомереж. Від вашого галуїна за далеко неповними підрахунками тільки в Україні-Руси за роки після Темряви загинуло понад вісімсот тисяч людей — головно молодих людей. І це при наших жахливих демографічних втратах. Уявляєте?

— Навіть уявити не можу, — зітхнув співчутливо Крейда.

— А в Європі? Америці? Скільки людей загинуло?

— Ваша арифметика нікуди не годиться. Цих людей ніхто не примушував. Вони самі обрали собі галуїн — бо він приносив їм щастя. Ось ви, Ігорю Петровичу, що ви можете запропонувати людям в годину нещасть? Га? Сувору дисципліну, каторжні роботи? Або брехливе слово Христове? А я дав їм справжнє щастя, можливість пережити найтяжчі часи. Мій галуїн офіційно дозволений у низці країн, як ліки проти болю і депресії. В Голландії є навіть партія галуїністів, яка має п’ять місць у парламенті. Та мені за галуїн треба Нобелівську премію дати. У той час коли війни і катастрофи стрясають людство, коли страхи переслідують людину, я даю порятунок. Причому на добровільній основі: хочеш — бери галуїн, не хочеш — живи в жахливих муках реальності.

Задоволений собою і переконливою діалектикою великої брехні, Крейда взявся до їжі. Першим ділом — до галушок. Для цього йому не знадобилася навіть харчова трубка — все пішло просто до рота. Гайдук відчув больові спазми в шлунку. Ум’явши миску галушок, Крейда здивовано подивився на генерала:

— А ви чому не їсте? Їжте, не соромтесь. Я вас пригощав, тепер ви мене. Дякую за таку зустріч. Тепер я відчуваю, що повернувся на Батьківщину. Ну й що ви ще маєте проти мене? — кольнув він Гайдука чорним поглядом.

— Я не прокурор. Акт звинувачення налічує двадцять томів. Там і вбивства, і війна на боці Північного Союзу, і замах на Папу Римського, і підтримка шейха Омара, і підготовка перевороту в Києві. Дуже цікаво. Звучить, як детективний роман. Буде що читати, Іване Оврамовичу.

— Що вам треба від мене? — відірвався від борщу Крейда. — Вбити мене? Але не вб’єте.

— Це чому?

— Тому що я — безсмертний, — зареготав Крейда, бризкаючи червоними краплями борщу на білу скатертину. — Я — невмирущий архетип українця. Ви, мабуть, думаєте, генерале, що ви — українець? Помиляєтесь. Ви — такий самий українець, як українцем є комп’ютер або лазерна гармата. Ви — жорстокий раціональний продукт Заходу, чужий українській душі. Ви ніколи не знали нічого українського і не любили. Ви не знали і не любили українських пісень, не любили галушок, не знали, як пахне чебрець у хаті, як верби завмирають над водою на світанку… Ви ніколи не ночували з українськими дівчатами на сіновалі, а розважалися з розбещеними американськими секс-ляльками. Ви позбавлені ніжності, яка живе в душі кожного з нас, українців.

— Це з вашої великої любові до України ви визначили українцям їхню роль — бути рабами? — спитав Гайдук. — Чужих зайд і своїх панів?

— Іменно так! — знову задоволено реготнув Крейда. — Бо справжнім символом українця є Микола Васильович Гоголь. Не ваш гайдамака і бунтар Шевченко, а саме Гоголь: бути рабом-малоросом, вічно відданим старшим братам із Росії. Любити все полтавське, українське, провінційне, всіх отих хохлів-салоїдів і галушкожерів, але служити вірою і правдою Москві й Петербургу. В цьому — історичне призначення українців. Ми — народ м’який, співучий, терплячий. Ми збереглися як народ тільки завдяки нашій покорі, нашому рабству, як ви кажете. Інакше нас би давно знищили в Сибіру. А так — жили-не тужили в рабах Росії й Польщі. Жили краще, ніж наші хазяї. Бо ми — хитрі, а вони — дурні.

Він засміявся майже по-людськи, не хрюкаючи.

— Брешеш, сучий сину! — Гайдук з такою силою вдарив топірцем по столу, що останні вареники висипалися з миски й слизько розповзлися по пластиковій поверхні. Це викликало щирий жаль у Крейди — бо марнувалися найкращі національні харчові продукти. Гайдук підніс кінчик палиці до Крейдиного обличчя: — Запам'ятай, салоїде й галушкожере. Ти не знаєш українців. Ми не тільки народ Плуга, а й народ Шаблі. Ми вільні, горді та войовничі. Ти забув повстанців, партизанів, махновців, бунтівників, бандерівців протестувальників. Українці вперті як у житті, так і в бою. Згадай Майдан. І не