Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тобто від нас з Айсубуру могло не залишитися навіть попелу, а йому смішно!? Супер! Ось мав рацію Гліб, що не хотів мене пускати до цього божевільного.
Захотілося болючіше зачепити старого:
- І все ж таки ви страждаєте, вмираючи, а цей "дурний Олекса" зараз вершить світовий переворот - живий і здоровий.
- Як і ти. Так що не гнівайся даремно, - абсолютно не зреагував на мій укол чоловік. – Вважай це черговою перевіркою. Мушу ж я бути впевненим, що віддам свого дракона в надійні руки.
Що?
- Що!?
А тепер я взагалі не розумію, що тут відбувається. Він точно хворий. Ненормальний на всю матір його голову.
- Хвилину тому ви заявили, що хотіли заграбастати мого Кузю. А тепер хочете віддати свого дракона? – Після довгої паузи спокійно уточнила я. Про себе я вирішила, що Акай Хоно псих, так що репетувати і матюкатися на нього нерезонно.
- Хотів, - просто в очі заявив мерзотник. - А як тут не хотіти, коли перед тобою молодий та перспективний гострозуб. Після того, як Олександр випадково - їй-богу, дурням щастить - натрапив на гніздо гострозубів і з жорстокості чи невмілості знищив усіх дитинчат, полонивши лише вбиту горем самку, я вже зневірився знайти хоч одного представника цього виду. І тут побачив тебе з твоїм Зубоскалом. Цей невдаха навіть не запідозрив, хто твій вихованець, він навіть не спромігся зазирнути в довідник і дізнатися, що гострозуби єдині мають тілесну подобу за Гранню і в реальності! Та й Міра не внюхала свого сина... Так що так, я планував з твоєю допомогою заволодіти Зубоскалом. Але мерцю гострозуб ні до чого.
- І ви хочете...
– Передати тобі свого дракона.
- Я не розумію, - видихнула втомлено і потерла очі.
– Олекса забере Акая собі. Чому думаєш, він все ще не розпочав масштабних наступальних дій?
Я лише розвела руками.
- Він чекає на мою смерть. Боїться розпочинати відкриту боротьбу, адже мені вже нема чого втрачати. Причаївся і чекає. Боягуз. Шакал.
- Зрозуміло, - кивнула я і сіла на стілець біля ліжка хворого. - Ви вирішили обдарувати мене вашим звіром, щоб він не дістався моєму дядьку?
Чоловік кивнув головою.
– Я не згодна. Мені і з Айсубуру добре. Прощавайте.
Акай Хоно виглядав пригніченим. Ну, нарешті хоч щось вибило його з колії.
- Ти не хочеш отримати дракона!?
- Ні, - я встала і підійшла до дверей.
- Стривай! - Чоловік підвівся на ліктях. - Я розповім, як можна повернути звірині іпостасі всім перевертням!
Я завмерла. Звісно, заради такого знання я готова практично на все.
- Я згодна. Тільки спершу навчіть.
- Звісно, - посміхнувся Акай Хоно. Отримавши мою згоду, він виглядав умиротвореним. І став... легким, наче попрощався з нашим світом і приготувався вирушити далі. - Дивись, тобі це буде нескладно.
Через пів години ми з Акай Хоно пили каву. Він курив. Кашляв, але все одно блаженно потягував люльку. Я ж налила подвійну порцію вершків і поклала дві ложки цукру, тож змогла пити каву з майже задоволеним обличчям – не хотілося своєю кислою міною заважати японцеві насолоджуватися останніми радощами життя.
У голові крутилася пісня Сурганової "Я смерти жду твоей, я тороплюсь - прости!", але, звичайно, я не могла першою почати розмову про передачу дракона. Якщо чесно, перспектива заволодіти таким звіром мене не тішила. До того ж навряд чи ми зійдемося характерами.
Нарешті чоловік допив каву, повільно відклав трубку на стіл і пірнув рукою за ліжко... І витяг звідти самурайський меч.
Я навіть не здивувалася, от чесно. Лише верескнула, коли перевертень різко дістав зброю з піхов.
О Господи, він що, збирається робити славнозвісне харакірі!? Ні-ні-ні! Я не хочу цього бачити!
- Зроби все, як я казав. Готова? Заспокойся, Насте, тебе трясе.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта», після закриття браузера.