Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – І, звісно ж, гільдія мусить щось із цим робити. Ми спершу не хотіли йти на радикальні кроки, але що Рубчик, що весь Кривий горб загалом просто не залишає вибору. Єдиний спосіб позбутися приватних контор, які наражають на небезпеку громадян – це показати, наскільки вони несправді неефективні.

Айзі захотілося сміятися. Неефективні? Це було би і справді смішно, якби не було так жахливо. 

 – Почекай, я правильно розумію? Ти хочеш спеціально підняти усіх трупів у місті і вбити сотні, а то й тисячі людей, щоб показати, що некроманти з Горба не можуть впоратися із своєю роботою? А як же міські некроманти? Люди з вашої гільдії?

Аглай у відповідь тільки засміявся. 

 – О, за це не переймайся. Невже ти забула? До Жнив – і сьогодні також – всі вони під керівництвом вашого Рубчика. Тож його провал… ну, тоді буде набагато легше позбутися приватників. 

Айза похитала головою. Вона розуміла цей план – жахливий, цинічний план, який, на жаль, міг спрацювати, якби вони з Тесеєм нічого не зробили. Вона мусила потягнути час ще трохи – ще хоча би кілька хвилин, і щось придумати. В тоненьке віконце високо у стіні вона бачила місяць, що ставав тільки яскравішим. До опівночі залишалося зовсім і зовсім небагато часу. 

 – Але ж ти намагався вбити Тесея, так? А він не з приватних некромантів… 

Аглай махнув рукою і поставив на землю валізку, яку до того вже тримав так, наче вже приготувався йти геть. 

 – О, Тесей. Звісно ж, він не пішов з тобою, так? Занадто боягузливий, щоб братися за справжню роботу. Все, що він може – це сидіти у лабораторіях і придумувати безкорисні ритуали. Він мені не потрібен. 

Айза у цьому дуже сумнівалася. Якби Тесей був Аглаєві не потрібен, він би не намагався його підставити і вбити безліч разів, не поїхав би саме до Райну – до того місця, куди сам його і заслав. 

 – Боягузливий? – не втрималася від запитання Айза. В її голові це звучало насмішливо, але її голос дрижав, тому вийшло майже щиро. Певно, тому Аглай їй і повірив – хоча не мав би. Мав би здогадатися, що Тесей не відправив би її на кладовища одну. Повно, вони обидва знали один одного страшенно погано. 

 – О, так. Ти тільки зараз зіштовхнулася з цією його стороною? Він боїться успіху, тому навіть не намагається. Хто би погодився працювати у Центрі, знаючи, що йому ніколи за життя не досягти посади керівника? Я пропонував йому піти до гільдії, пропонував йому кращі гроші, кращу посаду – він злякався і відмовився. Дурень, – Аглай ледь не сплюнув на землю. 

Айза теж ледь втрималася від цього жесту – з кожною секундою вона відчувала все більший сором від того, що два такі цілковиті ідіоти змогли взяти її у полонянки. Навіщо би Тесеєві робота з кращими грошима, більшою владою? Він вже був багатим дворянином, вже мав усе, про що тільки міг би помислити – навіщо йому більше? Тесея цікавили артефакти – і він вже знайшов те єдине місце, де міг ними займатися без жодної зайвої відповідальності і відволікань. 

 – Певно, сидить у себе вдома і далі списує папірчики – тільки на це його і вистачає, – вів своєї Аглай далі, але вже трохи відійшов від Айзи. Вона зрозуміла, що втрачає його – а ще було надто рано! Можливо, ще кілька хвилин, і пути стануть достатньо слабкими, щоб вона змогла висмикнути принаймні одну руку. 

 – А все ж ти намагався його вбити. Тоді, на кладовищі, – сказала Айза, киваючи головою на поріз Аглая. 

Той скривився, наче вкусив цитрину, і вальяжно відказав:

 – О, повір, я ще свою справу завершу. Тесей, може, і боягуз, але знає надто багато. І ці його кола… Звісно, мені вдалося зрештою обернути їх на вигоду, але він ледь не зіпсував мені усе, – в його голосі пробилася така невимовне злоба, що ставало очевидно – уся ця розслабленість напускна. – О, від Естірхайда набагато більше клопотів, ніж користі. 

І тоді він пішов назад до кола. Айза не бачила його добре, але відчувала – від того, щоб воно почало діяти, його відділяв тільки тонкий промінь світла і кілька слів, сказаних давньою мовою. Тоді… тоді їй кінець. 

У вирішальну мить, коли Аглай уже став поряд із пентаграмою і дістав з кишені листочок із потрібними словами, у Айзи відняло голос. Голова її була пуста, а за плече знову боляче схопився Рем – наче він очікував, що вона скинеться в останню мить і зіпсує весь їхній план. 

А Айза натомість сиділа, майже паралізована страхом, і не могла нічого вдіяти. Пути, замість того, щоб ослабнути і полегшитися, чомусь з кожною миттю тільки ставали сильнішими. Як наче… як наче Аглай використовував не ті сили, що Айза. Можливо, він уклав угоду з Літом, чи використовував якийсь дивний артефакт, але на нього точно не впливали Жнива. 

 – Ахеіс кіст! Рухам! Зедаль! – викрикнув Аглай; останній склад припав саме на ту мить, коли круглий місяць нарешті заповз повністю у рамку вікна і осяяв пентаграму. Світло було яскравішим, ніж Айза коли-небудь бачила. До цієї миті вона навіть не уявляла, що щось подібне взагалі може бути можливим. 

Аглаєві довелося відступити на крок, прикриваючи очі, а Рем відпустив її плече, теж відвертаючись. Айза не могла відвернутися; вона навіть не прикрила очі – теж не могла, але вже не через пута - просто світло місяця прикувало її настільки міцно, що вона не думала навіть про те, щоби кліпнути. Просто дивилася і не могла позбутися відчуття, що щось не так.