Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ох, вперше погоджуся з твоїм тупуватим братом, Аїдо, але напевно пізніше я до вас зайду.

-Дякую, не варто, ми сьогодні збиратимемося. - Продовжував сперечатися Вільям з Генрі, що цілує мої пальці.

-Не весь день, правда? До зустрічі, лялю.

  І тільки після цих слів Генрі пішов до ... кімнати біля нашої. Тобто кімнати Вільяма! А не нашою!

-Ой, який збіг, ми ще й сусіди. Хоча постривай, Аїдо, адже ти ніби в іншій кімнаті живеш.

-Ні ти помиляєшся. Саме у цій кімнаті. - Сказав Вільям і впхнув мене в кімнату зачинив двері. - Ось же козел ...

-Та годі тобі, люди різні бувають. Може у нього така манера спілкування ... дивна небагато, але ж нам з ним не в РАГС йти, вірно?

-А хто тебе знає? Погодься, тобі сподобалися його слова, чи не так!? А її ручки, а її губки … ! - Кривляв репліки Генрі принц. - Мене від нього нуднить. – Сказав хлопець і зайшов, голосно грюкнувши дверима, у ванну.

-Взагалі-то деяким теж не завадило б більше говорити компліментів дамам! - Намагалася я перекричати шум води так, щоб мене почули. - Так глядиш, і наречену собі знайдеш!

-Хах, а мені шукати і не потрібно! У мене вже є та, кого я люблю! А якщо відмовить, то у мене є купа дам хто  мріє вийти заміж за принця! Навіть не чистокровного ...

-А-а, то от як?!

-Саме так!

-Тоді більше не примушуй мене розмовляти з тобою!

-Це я тебе примушую?

-Ну, а хто?! Ліший?!

-Якщо мені не відмовляє пам'ять, то буквально пару годин тому ти сама пішла до мене на іспит. Сумніваюся що це було від того, що хтось тобі наказав до мене йти!  Тим більше, що ти майбутня королева, і наказувати тобі ніхто не буде!

-То от як?!  А я тобі на зло йтиму біля Генрі!  Він хоч не поливає мене брудом за те, що у самого лайновий настрій!

  Наостанок крикнула я вже було підійшла до дверей щоб її відчинити і піти з цієї кімнати та от тільки ...

-Чарівний замок … Ось же гад! Відкривай негайно!

-І не подумаю! - Почулося нахабне з ванни.

-Хочеш щоб я у вікно стрибнула?!

-Ти не стрибнеш!

-А от і стрибну!

-Не думаю.

  Я підійшла до вікна, але ...

-Та щоб тебе … На всіх поверхнях ще від мене чарівні замки постав! Чого дріб'язатися!?

-Поставлю! Але пізніше! Дай хоч хвилину спокійно провести час, а!

-Сам винен! Не випускає мене з кімнати, отже терпи! ...

  Насправді ця фраза була останньою у нашій суперечці. Бо більше говорити нічого не хотілося, та й не виходило … Мої очі вже були вкриті напівпрозорою плівкою із власних сліз. Щоки вже були ними промочені. Я сиділа на підвіконні цього зухвалого ... принца! І дивилася у вікно.

  Я не могла повністю переварити те, що сталося. Адже все було добре! Ми побували у таємній кімнаті, до цього спокійно проводили разом час у залі. А потім ... Варто з'явиться Генрі, як Вільям буквально озвірів! Що на нього могло так бурхливо вплинути? Не думаю що у звичайному стані він би мені такого наговорив! Не вірю ... що міг би таке сказати чи ... по-справжньому подумати про мене в поганому світі. Не хочу в подібне вірити.

  А цей Генрі … Щось тут явно не так. По суті він мені компліменти говорив ... але якось він їх так підніс ... що ні я ні Вільям їх як комплімент не сприйняли, але не так же ж реагувати!

  Вже сьогодні ніч Нового року … і мій День народження. Відчуття свята немає зовсім. Цілковито ...

  На мої плечі лягли дві чоловічі долоні, обіймаючи. Трохи згодом я відчула важке гаряче дихання на своїй шиї.

  Я і не помітила коли він вийшов із ванної. Мабуть, надто зосередилася на своїх думках.

  Але стоп!

  Я ж ображена!

  Спробувала плечима струсити його руки, але у відповідь отримала поцілунок гарячих губ у потилицю.

-Пробач мені … я дарма зірвався. - Пошепки, поклавши своє підборіддя на мою маківку, промовив хлопець. - Я не знаю, що на мене найшло ... Хоча ні, знаю, але ... гаразд, так, я винний ...

-Згодна. Ти винний. То що на тебе найшло? - Так само пошепки запитала я

-Звичайний напад ревнощів, мила ... Ти ж не думала що,, Та сама яку люблю я "це якась ліва дівчина?

-А хто вона?

-Думаю, ти і сама знаєш.

-Хочу почути це з твоїх вуст.

  На деякий час у кімнаті зависла тиша. Ніхто не збирався продовжувати,, діалог примирення". Хоча ні, збиралися обидва, але починати жоден з нас не наважився. Я вже думала що так і продовжиться і що відповіді я не отримаю.

-То, що там моє питання? Наскільки сильно нашій парі не бути?

-Питанням на питання? Хитрий.

-Ти теж на моє запитання так і не відповіла.

  Ох, буквально всією своєю суттю відчуваю, що він посміхнувся.

-Я ...

-Уїльям, Аїдо?! - Без дозволу в наші двері влетіла Кара. - У мене до вас ... Оу, то ви тут це ... того?

-Нам хоч раз дадуть нормально поговорити наодинці? - Пошепки пробормотів Вільям і поплескавши мене по плечу відійшов. - Ні, Кара, ми вже закінчили.

-Аїда, Діток чекати варто?

-Ну Не починай, а! Не було нічого!

-Так вже й не було, пх. - Метнувши на мене короткий, примружений погляд, сказав хлопець.

-Так. Не було.

-Так добре, на рахунок вашого особистого життя потім розповісте. - Почала, мабуть, серйозну розмову Кара. - У мене новини.

-І що, знову погані?

-Вільяме, ну чому зразу погані?

-Ну навіть не знаю. Ти завжди з поганими новинами приходиш.

-Не завжди! Так, не перебивай! Загалом, по-перше, ректор сьогодні влаштував вихідний і ми з друзями збираємося відпочити разом з вами. По-друге, Лі збирається влаштувати невелику вечірку. І по-третє, це єдина погана новина, ректор тепер боїться вас пускати, бо в місті сталося два напади нечесті.

-На кого напали? - Запитала я вже повністю прийшовши у свій звичайний, серйозний стан.

-Я знала що це питання ти поставиш першим. Жертвами виявились дві дівчини, що прогулювалися біля центру.

-Вони живі? 

- ... У плачевному стані.  Лікарі вже не вірять, що можуть врятувати.